Розділ «46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ»

У Росії — близько 120 тис. річок, довжина яких перевищує 10 км. Загальна їх протяжність — понад 2,3 млн.км. Більшість цих річок належать до басейну Північного Льодовитого океану (Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима тощо). Значна частина їх несе води до Тихого океану, де вирізняється могутній Амур. Порівняно невеликі річки (Дон, Кубань, Нева) належать до басейну Атлантичного океану. До басейну внутрішнього стоку відносять Волгу. В Росії близько 2 млн.озер, солоних і прісних. Найбільші з них — Каспійське море, Байкал, Ладозьке, Онезьке, Таймир. Утворені й величезні штучні водосховища — Куйбишевське, Волгоградське, Красноярське, Братське тощо.

Ґрунтовий покрив Російської Федерації не надто різноманітний. На півночі країни переважають арктичні й тундрові ґрунти. На більшій частині Східного Сибіру та Якутії — мерзлотно-тайгові ґрунти. На півночі та в центральній частині зони від кордонів із Фінляндією, країнами Балтії та Білоруссю аж до Єнісею тягнеться смуга підзолистих грунтів. На південь од них залягають сірі лісові та чорноземні, ще далі на південь — каштанові ґрунти.

Рослинність на рівнинах має яскраво виражений зональний характер. У зоні арктичних пустель на крайній півночі країни — дуже бідна: складається з лишайників і мохів. На південь, у зоні тундри, рослинність більш різноманітна: до мохів і лишайників тут долаються низькорослі чагарники, берези, верби і трав'янисті рослини. В лісотундрі чергуються безлісі ділянки з рідколіссям із берези, ялини й модрини. Близько 65 % території Росії — в зоні лісів. На півночі її переважають ялина та ялиця, на сході — кедр, за Єнісеєм — сибірська й даурська модрини. На південь від тайги у зоні мішаних лісів до хвойних порід додаються береза, осика і дуб. У лісостеповій зоні діброви чи березові ліси чергуються з різнотравними луговими степами. У степовій зоні домінують різнотравно-злакові рослини. На Прикаспійській низовині — напівпустельна рослинність із полину, злаків, солянок. У горах рослинність набуває вигляду висотних поясів.

Розподіл тварин теренами тісно пов'язаний з географічним и зонами. В зоні арктичних пустель і тундри водяться песець, лемінг, північний олень, полярна сова тощо; у лісовій зоні — лось, рись, соболь, бурий ведмідь, білка; у Східному Сибіру — марал, кабарга, колонок. На Далекому Сході до них додаються уссурійський тигр, чорний ведмідь, єнотоподібний собака тощо. У лісостеповій, степовій та напівпустельній зонах переважають дрібні гризуни.

У різних частинах Росії створено об'єкти природоохоронного фонду загальною площею понад 5 млн.га.

Природно-ресурсний потенціал Росії величезний. Річки судноплавні на відстані понад 400 тис. км. Вони та великі озера є також джерелом водопостачання та зрошення. Річки, особливо на сході країни, дуже багаті на гідроресурси. Надзвичайно великі лісові ресурси, які мають світове значення. Добре забезпечена Росія і паливно-енергетичними ресурсами. Серед кам'яновугільних басейнів вирізняється Кузнецький, буровугільних — Кансько-Ачинський. Світове значення мають родовища нафти й газу (Західносибірська, Волго-Уральська, Північнокавказька й Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Величезними є поклади торфу. Родовища залізних руд також великі (Курська магнітна аномалія). Найрізноманітніші поклади руд кольорових металів (Урал, Західний та Східний Сибір). Є значні поклади кам'яної й калійної солей, апатитів, сірки, азбесту, алмазів. У різних частинах країни знайдено родовища різноманітних будівельних матеріалів.

Населення. Його чисельність — 144,6 млн

осіб (2003 p.). Останнім часом зменшується народжуваність, зростає смертність. Лише за 1992—1998 pp. населення країни скоротилося на 2 млн. осіб. У Росії налічується більш як 130 народів, що належать до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської(89 % населення), алтайської (6,8 %), кавказької (2,4 %) та уральської (1,8 %). До найчисленніших відносять: росіян — 119,8 млн, татар — 5,5 млн, українців -4,3 млн, чувашів — 1,7 млн, башкирів-1,3 млн.осіб. У структурі населення чоловіки складають 47 %, жінки — 53 %. У містах проживає 73 % населення. Найбільші міста, крім Москви, — Санкт-Петербург (4,7 млн.), Нижній Новгород, Новосибірськ, Єкатеринбург, Самара, Челябінськ, Омськ, Перм, Казань, Уфа. В Росії нараховується із міст-мільйонерів і більше 20 міст з населенням від 500 тис. до 1 млн. жителів.

Чисельність економічно активного населення становить 49 % від усього населення. Налічується 13 073 релігійні об'єднання, утому! числі: Російської православної церкви — 7195, римсько-католицької церкви — 164, мусульман — 2497, буддистів — 124, Української православної церкви — Київського патріархату -6, баптистів — 677, адвентистів — 222, лютеран — 141, п'ятдесятників — 136.

Населення розміщене нерівномірно. У Європейській частині Російської Федерації проживає 78,5 % населення, а в азійській (в Сибіру і на Далекому Сході) — 21,5 %. Середня його густота — 8,7 осіб на 1 км2. У європейській частині Росії — 27 осіб на 1 км2, в азійській — менше 2 осіб на 1 км2. Основна зона розселення охоплює європейську частину країни, зі винятком півночі. В азійських районах вона звужується і тягнеться смугою на півдні Сибіру та Далекого Сходу. До цієї широтної зони належить 34 % території країни. В її межах про живає майже 138 млн.осіб. На північ від основної зони розселення й господарського освоєння простягається зона півночі, що охоплює 64 % території Росії. Тут концентруються найважливіші ресурси країни, а проживають 10 млн.осіб за середньої густоти 0,9 особи на 1 км2. Розселення тут вибіркове, осередкове – поблизу великих ресурсних баз, по долинах річок і вздовж транспортних шляхів, поблизу портів. Життя в зоні півночі вимагає великих витрат на одежу, харчування, опалення тощо.

Господарство. Росія — індустріально-аграрна країна. В ній здійснюється перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Нині економіка Росії переживає кризу. Причин тому багато, а найперша з них — монополізація економіки. У машинобудуванні, наприклад, 72 % продукції вироблялося на заводах-монополістах, які могли нав'язувати споживачам будь-які ціни та будь-які товари. Розпад СРСР призвів до розриву економічних зв'язків між підприємствами нових незалежних держав. У Казахстані, скажімо, вважають, що 85 % падіння виробництва в цій республіці зумовлено саме цим. Ще одна причина кризи гіпертрофована мілітаризація економіки. У кінцевій продукції машинобудування частка військової техніки (за вартістю в цінах світового ринку) становила близько 65 %, тоді як виробництво обладнання для всіх галузей народного господарства — тільки ЗО %. Жалюгідно малою була частка виробництва товарів народного споживання (всього 5—7 %; у США—близько 25 %). Оборонний комплекс поглинав більш як 70 % усіх науково-технічних розробок Росії.

Економічну і соціально-політичну кризу поглибила відстала структура економіки, в якій переважали видобувний (сировинний) сектор і військово-промисловий комплекс. Найближчими пріоритетами структурної політики є: розвиток паливно-енергетичного комплексу, розвиток сільського господарства, конверсія військового виробництва, модернізація та розвиток комунікацій, соціальна переорієнтація, модернізація виробничого апарату, випереджувальний розвиток наукомістких технологій.

Про структури виробництва Росії можна судити з числа зайнятих в економіці (1995 p.): усього зайнятих — 67,1 млн.осіб, у тому числі в промисловості — 25,6 %, у сільському та лісовому господарстві — 15,7, у будівництві — 9,6, на транспорті — 6,5, в торгівлі — 9,9, в науці та науковому обслуговуванні — 2,5 %.

Промисловість. У структурі промисловості Росії чільне місце належить паливно-енергетичному комплексові, у складі якого вирізняються нафтова, газова, вугільна галузі промисловості та електроенергетика. Видобувається більше 300 млн. т нафти. На основних базах Росії видобування нафти складає: Західносибірська — 200 млн. т, Татарстан — 80 млн. т, Башкирія — 16 млн. т. Експорт нафти Росії перевищує 100 млн. т.

Промислові запаси газу Росії сягають 50 трлн м3. Розвідано 700 родовищ. Видобувається біля 600 млрд. м3 газу. Основна газодобувна база Росії — Західносибірська (88 % загальноросійського видобутку). Друга база — Оренбурзько-Астраханська. У перспективі посилиться роль півострова Ямал та Вілюйської улоговини. У РФ розміщена система магістральних газопроводів — Центральна, Поволзька, Сибір — Центр та ін. Функціонують газопроводи до сусідніх країн, а також газопроводи Уренгой — Західна Європа, Ямбург — західний кордон, "Ямал—Європа" та ін. Довжина газопроводів складає 80 тис. км.

Загальні запаси вугілля в Росії складають 6,8 трлн т, у тому числі 288 млрд т — промислові. Видобувається 240 млн.т вугілля. Основні райони добування вугілля в Росії зосереджені в Сибіру, на Далекому Сході, на Уралі та в європейській частині країни. 54,6 % вугілля добувається відкритим способом, у тому числі в Кансько-Ачинському басейні — 100 %, у Кузбасі — 46, на родовищах Уралу—6, на Далекому Сході — 80 %.

У Росії виробляється 780 млрд кВт ∙ год електроенергії (1992 р.). На теплові електростанції припадає 70 % виробленої електроенергії, на ГЕС — 20, на АЕС — 10 %. Найбільші теплові електростанції Росії: Сургутська (потужністю4,8 млн. кВт), Костромська, Рефтинська. Найбільші ГЕС Росії побудовано на Єнісеї — Красноярську (6 млн. кВт), Саянську (6,4 млн. кВт) та Ангарі — Братську, Усть-Ілімську. Створено каскад ГЕС на Волзі. У РФ діють 9 великих АЕС: у Центральній Росії — Курська (4 млн.кВт), Смоленська, Тверська, Нововоронезька, АЕС поблизу Санкт-Петербурга; на Поволжі — Балаковська, на Уралі — Білоярська і на Кольському півострові. Невелику атомну ТЕЦ створено на північному сході Росії.

У перспективі передбачається широке використання нетрадиційних джерел енергії, зокрема створення сонячних електростанцій у південних районах. На півночі планується використовувати новітні вітрові електростанції. Будуватимуться геотермальні електростанції (перша діє на Камчатці) та припливні електростанції.

У Росії — три металургійні бази: Уральська, Центральна та Сибірська. Уральська база має великі запаси залізних руд (Качканар), мідних (Гай), алюмінієвих (Краснотур'їнськ), нікелевих (Оренбурзька область), уранових (Зауралля) руд. На їх основі тут виникло чимало підприємств із виробництва чорних металів (Магнітогорськ), міді (Мідногорськ), алюмінію (Каменськ-Уральський), нікелю (Орськ). Але власних руд Уралу не вистачає. Тому 2/3 залізної руди завозиться з Казахстану, з Кольського півострова, КМА. Завозиться сюди також до 1/3 руд кольорових металів, усе коксівне вугілля (Кузбас, Караганда).

Центральна металургійна база створюється на залізних рудах КМА і Кольсько-Карельського району, великих запасах металевого брухту. Значні центри чорної металургії — Череповець, Липецьк, Старий Оскал. У Кольсько-Карельському регіоні з місцевих і норіл ьських руд виробляють нікель (Мончсгорськ). Хібінські нефеліни — основа алюмінієвої промисловості (Волхов, Кандалакша). Поблизу Москви розмішено підприємства з переробки брухту кольорових металів та олов'яних руд (Подольше), виробництва урану (Елеістросталь). Важливе значення має металургійний комплекс Череповия.