Розділ «ТЕМА 13. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ЯК ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ»

4) банк як посередницьке підприємство, що акумулює тимчасове осідання ресурсів у одних суб'єктів і передачу їх іншим. Але посередників багато (наприклад, торгівля), банк же—особливий посередник, він одночасно — і кредитор і позичальник, одночасно і віддає свої ресурси і позичає чужі, при цьому не втрачаючи свого особливого статусу як особливого суб'єкта господарського життя, не перетворюючись або на кредитора, або на позичальника;

5) банк як кредитне підприємство (не можна змішувати банк з кредитом!) має єдину кредитну базу з іншими кредитними установами, але кредитна сутність банку — фрагмент його діяльності, ще не розкриває його сутнісної риси, тому є незавершеною, фрагментарною. Банк - унікальне економічне формування, основою якого можна вважати організацію грошово-кредитного процесу і емітацію грошових знаків.

У підручнику "Гроші та кредит" під ред. М. І. Савлука багатовікова історія банківської справи відносить до основ діяльність банків три головні посередницькі операції:

1) приймання грошових вкладів від клієнтів;

2) надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

3) здійснення розрахунків між клієнтами.

Неоднозначність у визначенні поняття "банк" може створити можливості для використання в комерційних цілях функціональних переваг банку і відійти від законного їх обмеження. Тому не дивно, що в банківському законодавстві питання про те, що таке банк не є таким простим, як може здатися. У США протягом останніх 40 років це питання було одним з найбільш дискусійних. У Німеччині і інших країнах Західної Європи це питання також не вирішувалося просто. Домінує в основному юридична сторона, економічна сторона лишається на другому плані, ототожнення банку з депозитною установою ледве проглядається.

Юридичні ознаки банку виходять з банківських стандартів, які розробляються Міжнародною організацією по стандартизації (ISO), в яку на правах комітетів-членів входять аналогічні національні організації. Відповідно до цих євростандартів визначені параметри кредитних установ, основні види фінансових кампаній. Визначені також види банківської діяльності (друга координаційна банківська директива - норма Євросоюзу). У такі види діяльності включаються:

- прийняття депозитів і інших сум, які виплачуються з суспільних фондів;

- надання у борг (кредитів споживачеві, кредитів під заставу, факторингу, фінансові і комерційні операції):

- фінансова оренда;

- послуги з переказу грошових сум;

- видача і управління платіжними засобами (наприклад, кредитними картками, дорожніми чеками, банківськими документами);

- гарантії і зобов'язання;

- торгівельна діяльність за свій рахунок або за рахунок замовників за допомогою різних документів і операцій;

- надання банками послуг з питань основної фінансово-економічної діяльності, планування стратегії, консультації по дезінтеграції і злиттю підприємств, маклерсько-брокерських операціях, цінних паперах, кредитно-інформаційних і опікунських послугах.

В основному юридична практика організації банківської діяльності в зарубіжних країнах виходить з концепції "Lean Ваnк" (організований банк), структурними ознаками якої є. по-перше, орієнтація на клієнта, організація відносно основних ринків, організація у вигляді Profit-Center, орієнтація послуг на попит за рахунок об'єднання завдань: по-друге, пропозиція послуг, які відповідають попиту, розподіл клієнтів на сегменти відповідно до вимог ринку, оформлення орієнтованих на попит комплектів документів, стандартизація і автоматизація послуг, гнучке використання персоналу; по-третє, орієнтація співробітників на результат, прийняття угод відносно певних інтересів, зосередження відповідальності на керівниках підрозділів банківської структури і її філій, постійне підвищення кваліфікації персоналу.

Недоліком правового підходу до визначенні сутності банку е відсутність в ньому економічних критеріїв віднесення тих або інших посередницьких операцій до сфери банківської (чи небанківської) діяльності. Незрозуміло, чому одні фінансові операції Закон дозволив банкам здійснювати, інші не дозволив; незрозуміло, чому небанківським посередникам закон дозволив виконувати дозволені банкам операції, а інші виключив. Банк в першу чергу - економічне формування. І його економічну суть не можна зміщувати на другий план. Навряд чи можна погодитися, наприклад, з визначенням банку, як установи, яка "застрахована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання, перевідні розрахунки або видає комерційні кредити". Але такс визначення банку дане законодавством США.

Складність визначення поняття "банк" полягає ще і в тому, з якого боку його розглядати. Якщо його розглянути з макроекономічної позиції, то банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення, посередником фінансового ринку; якщо з мікроекономічної позиції, то банк є комерційною структурою, одним з багатьох конкуруючих суб'єктів ринку. І тут важливо з чим він виходить на ринок і що від нього отримує. Тут банк — виробник послуг, їх продавець, тобто підприємство. Виявляється від того, яку позицію стосовно вищевикладеного зайняти, залежить, зрештою, і те, як розуміти сутність банку. Крім того, у світі існують дві практики організації банківських систем: централізована і вільна. Права кожного банку в здійсненні, наприклад, емісійної діяльності трактуються в кожному випадку по-різному.

Тому важливо вивчати зарубіжний досвід організаційно-правового регулювання банківської діяльності, включаючи і визначення поняття "банк".