Розділ «12.5. Кредитні реформи»

4) перебудувати банківську систему, виділити в ній загальнодержавний банк і створити спеціальний банківський апарат, в основному для обслуговування капітальних вкладень.

30 січня 1930 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про проведення кредитної реформи", суть якої полягала в ліквідації комерційного кредиту і запровадженні прямого банківського кредиту, який виступав як позапланове джерело формування оборотних коштів. Безпосереднім позичальником стало підприємство, а не трест або синдикат, які раніше розподіляли кошти між підвідомчими підприємствами.

Реформа проводилася в 4 етапи:

1) ліквідовувався взаємний комерційний кредит і він замінювався прямим банківським;

2) впроваджувалися нові форми розрахунку;

3) визначалися сфери функціонування власних і позикових коштів підприємств і встановлення принципів кредитування;

4) проведення перебудови кредитних установ.

У практику впроваджуються безготівкові платежі: у банку концентрується увесь грошовий обіг; АКС дістає можливість концентрації кредитних ресурсів. Проте, через нерозвиненість госпрозрахунку, оборотні кошти підприємств не були сформовані, сталося знеособлення власних і позикових оборотних коштів. Оскільки на підприємствах був один рахунок, на якому відбивалися власні і позикові кошти, при їх знеособленні кредит перетворювався на безповоротне фінансування, тобто втрачав свою економічну суть.

Помилками в проведенні кредитної реформи були:

а)те, що кредитування здійснювалося автоматично, під план;

б) знеособлення власних і позикових коштів призводило до втрати кредитом власного значення;

в) автоматизм розрахунків не враховував згоди покупця, інтересів господарських суб'єктів.

Тому вже 14 січня 1931 р. РНК приймає постанову "Про заходи поліпшення практики кредитної реформи", а РПО - Постанова "Про оборотні кошти державних об'єднань, трестів і інших господарських організацій" (23 липня 1931 р.).

Була введена акцептна форма розрахунків, яка припускала згоду платника на оплату розрахункового документу. Постачальник почав отримувати кошти не у момент відвантаження продукції і здачі документів в банк, а лише після списання коштів з рахунку покупця. Одночасно банки почали видавати постачальникові кредити під розрахункові документи в дорозі, а виручка покривала цей кредит. У практику взаємин між постачальником і покупцем впроваджується акредитивна форма розрахунків і розрахунки по особливому рахунку. При цих формах засоби бронюються в банку (або у банку постачальника на особливому рахунку, або в банку покупця при акредитиві), що створює гарантію повної і своєчасної оплати продукції. Акредитивом розраховувалися з одним постачальником, а з особливого рахунку - з декількома.

20 березня 1931 р. РНК прийняла постанову "Про зміну в системі кредитування, зміцненні кредитної роботи і забезпеченні госпрозрахунку в усіх господарських органах". На підставі цього відновлюються договірні стосунки і підвищується відповідальність за дотримання договірних стосунків. В той же час підприємства наділяються оборотними коштами у розмірі нормативу, достатнього для покриття постійних мінімальних витрат, витікаючих з плану. Розділяється сфера власних і позичкових оборотних коштів: власні покривають постійну мінімальну потребу, а кредити банку - тимчасову потребу в оборотних коштах. Це змінює об'єкти кредитування: кредит почали видавати під виробничі запаси, під незавершене виробництво, під запаси готової продукції, під запаси товарів у торгівельних, постачальницьких і заготівельних організаціях, накопичувані понад нормативи власних оборотних коштів. Змінюється і організація кредитування: замість єдиного контокорентного рахунку відкривається розрахунковий рахунок (для держпідприємств), поточний рахунок (для колгоспно-кооперативних підприємств) і позиковий рахунок. На першому і другому концентруються кошти підприємства, на третьому відбивається заборгованість підприємства банку по кожному об'єкту кредитування. Уся діяльність підприємства здійснюється на основі техпромфінплану, в якому визначається об'єм, асортимент, прибуток, капітальні вкладення, джерела і приріст оборотних коштів, відсоток і сума відрахувань до бюджету.

5 травня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про організацію спеціальних банків довгострокових вкладень". На її основі банк довгострокового кредитування промисловості і електрогосподарства був перетворений в банк фінансування капітального будівництва, промисловості і електрогосподарства (Промбанк, який виріс з БДК, - банку довгострокового кредитування). Всеросійський кооперативний банк був перетворений в банк фінансування капбудівництва кооперацій — Всекобанк, згодом перетворений в банк фінансування капітального будівництва торгівлі і кооперації - Торгбанк. Були організовані також банк фінансування комунального і житлового будівництва (Цекомбанк) і банк соціалістичного землеробства (Сільгоспбанк). Це забезпечувало контроль за правильним використанням грошових коштів, матеріальних і трудових ресурсів, дотримання режиму економії в країні. Сформувався виробничо-галузевий принцип побудови банківської системи, адекватний галузевій реформі управління економікою. Усі банки підпорядковувалися Наркомфіну, а касове обслуговування їх покладалося на Держбанк, тобто виходило, що ці банки не мали своєї каси.

У кінці 50-х років XX ст. у зв'язку з подальшою централізацією кредитної системи такі банки як Сільгоспбанк, Цекомбанк і місцеві комунальні банки були ліквідовані, а їх функції розподілені між Держбанком СРСР і Промбанком СРСР (згодом перейменованого у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень - Будбанк СРСР). Проте, у функції галузевих банків входили розрахунки по будівництву, контроль за використанням засобів за цільовим призначенням на основі фактичного виконання плану робіт. У банках були зосереджені усі грошові ресурси, передбачені на фінансування капітальних вкладень. Банки звільнилися від короткострокового кредитування, від прийому вкладів, інкасації грошей, інших операцій.

В результаті проведеної в 30-і роки кредитної реформи по-перше, зросли кредитні вкладення в народне господарство, причому за дуже короткий термін (у 1933 р. вони склали 18,2 млрд.руб. і більш ніж в 2 рази зросли в порівнянні з 1930 роком). По-друге, підвищилася питома вага кредиту у складі джерел формування оборотних коштів (близько 36% в 1933 p.); по-третє, в ході реформи збільшилася мережа кредитних установ (на 1.01.1933 р. функціонувало 2199 установ Держбанку, 35 установ кооперативного банку, 407 установ сільгоспбанку, 175 відділень комунального банку і більше 55 тис. ощадкас).По-четверте, Держбанк перетворився на єдиний емісійний, касовий і розрахунковий центр країни, на нього покладені обов'язки по контролю за роботою госпорганізацій; по-п'яте, була підвищена відповідальність підприємств за раціональне використання кредиту, матеріальних і трудових ресурсів, створена єдина кредитна система країни. І, нарешті, по-шосте, в ході кредитної реформи були сформульовані принципи кредитування господарських операцій (плановість, терміновість, цільовий характер, матеріальної забезпеченості кредиту).

Ми зупинилися детально на кредитній реформі 30-х pp., тому, що історія кредитних стосунків України (вже після отримання незалежності), порівняно коротка, проте здійснювалася вона на основі тих кредитних стосунків, які склалися в колишньому СРСР.

Кредитна реформа в незалежній Україні має ряд особливостей, причому, кардинальних. По-перше, вона здійснюється при радикальній зміні вектора економічного розвитку: переході до ринкових перетворень. Це припускає ломку старих кредитних стосунків, що склалися в умовах АКС, і часткове повернення до тих, що вже мали місце в історії, але "повалених" АКС в ході реформи 30-х років, кредит них стосунків; по-друге, кредитна реформа в Україні 90-х років "ввібрала" в себе досвід розвинених країн ринкової орієнтації в розвитку їх кредитних стосунків; по-третє, реформа в Україні проводилася в терміни, більш стислі, ніж інші кредитні реформи в інші часи.