Крах адміністративно-монетарної економічної моделі суспільства викликав необхідність зміни і самої системи державної економічної політики. Побудована на стратегії державних позичок і експлуатації природних монополій, ця система захиталася як тільки почали падати ціни на нафту, а привабливість державних короткострокових зобов'язань уже серйозно не сприймалася. За цих обставин почався пошук нових напрямів формування власної економічної моделі.
Проте слід відмітити, що історичний шанс входження країни в ринкову економіку за допомогою монетарної політико-економічної моделі не був використаний. Цьому перешкоджало багато обставин, головною з яких є цивілізаційна масивність РФ, що й сьогодні певним чином впливає на економічну модель. Росія почала форсований вихід до світових ринків, маючи свій власний ще неосвоєний культурний і географічний простір.
Окрім того, нові форми економічного життя в основному не мали міцних економічних підстав: великі та "легкі" гроші зароблялися поза правилами ринку. Адміністративне регулювання заміняло відсутність інституційно-правових регуляторів, що надавало перевагу особам, які мали доступ до бюрократичного чи силового ресурсу, що характерно не тільки для Росії, а й інших країн пострадянського простору. Ринкова конкуренція підмінялася конкуренцією різних груп лобістів: кримінальних, політичних тощо. Як результат, стратегічних інвесторів відштовхувала неправильність і ризикованість такого бізнесу.
Нова російська модель передбачає активну політику держави, стимулювання промислового зростання, посилення ролі державного сектора, зменшення фінансової залежності від зовнішніх позик, збільшення економічної агресивності на зовнішніх ринках. Сучасна економічна політика РФ визначається двома напрямами: орієнтацією на експорт державного сектора економіки та орієнтованим на імпорт середнім бізнесом. Сьогодні основні напрями економічної стратегії РФ зумовлені її геополітичними амбіціями та намаганнями повернути собі статус наддержави, який вона втратила після розпаду СРСР і Варшавського блоку.
Економічна політика РФ на міжнародній арені дозволяє дійти висновку, що основними пріоритетами Росії в економічній сфері є: – повернення статусу наддержави і формування нової євразійської потуги чи блоку на арені колишнього СРСР; – збирання "історичних російських земель", інтеграція держав і "великих просторів" довкола Росії; – зміна стратегічного балансу між атлантичною спільнотою (НАТО) і Росією як військово-стратегічною спадкоємицею СРСР, орієнтація на створення нової стратегічної біполярності; – формування нових "стратегічних осей" Євразії: Москва-Берлін, Москва-Тегеран, Москва-Токіо; – протидія сепаратистським рухам у самій РФ, особливо в регіонах Кавказу і так званого "тюркського клину" (насамперед Татарстану і Башкирїї), Якутії та Далекого Сходу; - нейтралізація країн Балтії та геополітична декомпозиція України (або щонайменше так звана "фінляндізація" цих країн). Повна інтеграція Білорусі до складу Російської Федерації; – формування економічного та політичного домінування в державах Закавказзя і Середньої Азії; – економічна і соціокультурна експансія в усі незалежні країни на терені колишнього Радянського Союзу, підтримка російськомовного населення, створення умов для політичного контролю й домінування Росії.
Ці пріоритети цілком відповідають традиційній імперській стратегії РФ та її "месіанській ідеї". Реалізація цієї ідеї завжди була і залишається основою традиційної стратегії Росії протягом століть. І всі процеси "лібералізації", "демократизації" не можуть змінити цю тенденцію в короткий проміжок часу.
За основу диференціації моделей державної економічної політики можна взяти також критерії, що поєднують масштаби прямих і непрямих адміністративних та ринкових методів. За цією ознакою можна виділити три моделі державного регулювання: імперативну, індикативно-інформаційну та економіко-параметричну.
Імперативна модель характеризується адміністративними і директивними методами управління. Імперативна модель у чистому вигляді як всебічно директивне планування застосовувалася в нашій країні в умовах колишньої командної системи СРСР.
Індикативно-інформаційна модель будується на стимулюванні суб'єктів економіки до дій у визначеному напрямі за допомогою системи економічної інформації. Застосування державою індикативної моделі, тобто обмеження ролі держави лише інформацією для суб'єктів ринку і населення є малоефективним в умовах значних масштабів економіки, наявних труднощів і проблем перехідного періоду, певних кризових ситуацій.
Економіко-параметрична модель характеризується створенням зводу "правил" економічної поведінки суб'єктів господарювання, визначених державою в імперативній та індикативній формах. Така модель є проміжною формою державного регулювання, що поєднує методи прямого законодавчого і непрямого економічного впливу на господарюючих суб'єктів. В її основі є надзвичайно тонка політика балансування за допомогою непрямих регуляторів і регулювальників прямої дії держави на економічні та соціальні процеси.
Виходячи з прямого та непрямого впливу державне регулювання чинить прямий тиск на економіку через націоналізацію, приватизацію, коли держава регулює ринкові відносини шляхом участі в процесі виробництва, і непрямий - коли держава впливає на процес відтворення шляхом використання фінансового механізму. Крім того, економіко-параметричне регулювання включає також створення рамкових умов (правової бази, інфраструктурних елементів) для більш ефективного функціонування ринкової системи.
У контексті реалізації державної економічної політики можна простежити тісну взаємодію права й економіки. У даному ракурсі можна виділити три групи взаємозв'язків:
І. Економіка як джерело права. У цьому взаємозв'язку економіка розглядається як первинний чинник, який безпосередньо впливає на формування права, тобто право є наслідком сталих економічних відносин. У зв'язку з цим слід звернути увагу на такий феномен, як правовий звичай – правило поведінки, що історично сформувалося внаслідок його багаторазового застосування і перебуває під охороною держави. Звичаї формуються в процесі життєдіяльності суспільства. Якщо вони дістають визнання держави і забезпечуються її примусовою силою, то стають правовими звичаями. Прикладами останніх можуть бути звичаї у сфері торгового мореплавства.
Відповідно до даного взаємозв'язку, законодавець має шукати право в самій дійсності, оскільки зміст норми, яку належить виразити в акті державної волі, законодавець повинен, перш за все, знайти у "правовій природі речей" і після цього перекласти її мовою закону.
У багатьох випадках даний взаємозв'язок є досить точним віддзеркаленням процесів, що відбуваються в дійсності. В якості ілюстрації цього можна взяти страхування. Даний вид діяльності як бізнес виник стихійно, проте формувався протягом століть, а з часом утворив розгалужену систему законодавчих норм, які складають сьогодні самостійну галузь – страхове право.
Іншим прикладом, який ще не набув належної законодавчої бази, є інформаційні технології, що зараз досить бурхливо розвиваються. Зокрема, швидкий розвиток Інтернет-торгівлі відбувається поки що без відповідного законодавчого регулювання. Проте практика рано чи пізно виробить стійкі прийоми, які й будуть покладені в основу її законодавчого оформлення.
Разом з цим, детальний аналіз даної групи взаємозв'язків демонструє, що їх не можна абсолютизувати. Вони не завжди здатні дати правильне уявлення про багато явищ, які відбуваються в реальній дійсності. Новітнє українське законодавство, наприклад, про акціонерні товариства, про ціні папери, про захист прав споживачів тощо, просто не могло виникнути історично, оскільки в суспільстві повністю була відсутня така практика. Отже, дані взаємозв'язки не можуть бути абсолютними, хоча значна частина механізмів державного регулювання економіки виникла та функціонує сьогодні саме на їх основі.
II. Право як першооснова розвитку економічних відносин. У цьому взаємозв'язку право є вихідним чинником при формуванні економічних відносин. Слід підкреслити, що сам термін "правове регулювання" і є концентрованим вираженням даного підходу до співвідношення права й економіки.
Досліджуючи даний взаємозв'язок, слід зазначити, що в цьому випадку можна виділити три принципово різні ситуації:
• 1. Право може стимулювати розвиток економіки. Прикладом може бути відстрочення сплати бюджетних й інших платежів, надання податкових пільг окремим суб'єктам економічних відносин, регулювання строків повернення ПДВ, пільгове кредитування окремих видів діяльності й підприємств тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світовий досвід формування моделей економічної політики“ на сторінці 4. Приємного читання.
