Інтеграційні можливості України

Державне управління в економічній сфері

Процеси глобалізації світової економіки, зняття бар'єрів у міжнародній торгівлі товарами і послугами, поглиблення економічних зв'язків між різними країнами і регіонами світу, динамічний розвиток телекомунікаційних технологій зумовлюють необхідність всебічної співпраці країн у рамках різноманітних міжнародних структур. Для сучасної України участь у міжнародній співпраці є надзвичайно актуальною. Це стосується всіх форм міжнародних економічних відносин, але найважливішим для нашої держави є інтеграційне співробітництво. Завдяки активній і усвідомленій участі в інтеграційній співпраці, Україна може ефективно залучатися до міжнародного поділу праці, не тільки збільшити обсяги експорту, а й раціоналізувати його структуру за рахунок високотехнологічної продукції.

Завдяки своєму географічному положенню і розміру, Україна є державою, яка одночасно належить до Центральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського регіонів, а її територія є інтегруючою між їх складовими частинами. Але за інерцією політичного мислення, Україну відносять до пострадянського простору. Специфічне геостратегічне та геополітичне положення у контексті глобальних тенденцій розвитку світових подій вимагає від української сторони зваженої й далекоглядної зовнішньої політики.

Становлення і зміцнення України як політично суверенної та економічно сильної держави є одним із суттєвих факторів збереження миру і стабільності на європейському континенті й у світі в цілому, важливою передумовою його поступального і безконфліктного розвитку. Через Україну простягнулися транзитні шляхи, життєво важливі для енергетичної безпеки Європи. Українська сторона продемонструвала, що може бути важливим партнером у сфері забезпечення стабільності на континенті.

Головною ознакою процесів, які зараз відбуваються у сучасному світі, є глобальна інтеграція економіки, політики, природоохоронної діяльності, науково-технологічної сфери. В умовах глобалізації та регіоналізації розвинуті країни намагаються підвищити конкурентну спроможність внутрішньої економіки за рахунок участі в інтеграційних угрупованнях, використовуючи переваги всього об'єднання, а не лише національної економіки.

Регіональні економічні комплекси слід розглядати як найважливіші елементи глобалізації. Регіоналізація створює додаткові можливості, стимули та механізми для лібералізації руху факторів виробництва. Тобто, можна вважати, що вона є одною із відповідей на виклики глобалізації. З іншого боку, безумовно між ними є суперечність. Якщо регіоналізація посилює торговельно-економічні зв'язки всередині певного об'єднання, зміцнює колективний протекціонізм, то вона може гальмувати загальні глобалізаційні процеси. Регіональні організації усувають можливу негативну дію процесів глобалізації у тому випадку, якщо внутрішні зв'язки між членами угруповання не погіршують (порівняно з доінтеграційним рівнем) умови для зовнішньоекономічних зв'язків із третіми країнами.

Процеси інтеграції нашої держави в міжнародну систему поділу праці суперечливі та невизначені. Спостерігається розбіжність між політичними рішеннями і результатами наукових спостережень, що не сприяє прийняттю виважених рішень. Проте головним недоліком є відсутність механізму та методики інтеграції. Світ переживає хвилю глобалізації, що вимагає від уряду України створення власних ніш політичного й економічного характеру. Потрібно ретельно дослідити позитивні й негативні наслідки включення в загальні економічні потоки, визначити, чи є реальні та потенційні загрози, сформувати механізми захисту державної безпеки тощо.

Регіональна політика може слугувати певним каталізатором задоволення пріоритетних інтересів держав у регіональному просторі. В інтересах окремих країн, як вважає ряд дослідників, центральним елементом такої політики є активізація регіонального співробітництва, формування структур із метою створення регіональної системи, найчастіше під власним проводом.

Навіть поверховий аналіз сучасної політики інтеграції нашої держави дозволяє, на наш погляд, виділити три основних її напрями: подальше поглиблення економічних і політичних відносин із ЄС; відновлення співробітництва в рамках ЄЄП; розвиток економіко- політичного співробітництва в світових підсистемах.

Далі проаналізуємо детальніше кожен із означених напрямів.

Україна – ЄС. У даний час домінуючим вектором української зовнішньої торговельної політики є європейський. Уперше цей напрям інтеграції був проголошений у липні 1993 року в документі "Основні напрями зовнішньої політики України", затвердженому Верховною Радою України. Там, зокрема, зазначалося, що "перспективною метою українською зовнішньої політики є набуття членства в Європейському Співтоваристві й інших європейських структурах".

Правовою основою побудови відносин є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і Європейським Співтовариством та його державами-членами, яка була підписана у Люксембурзі 14.06.1994 року й набрала чинності 01.03.1998 року, а також План дій Україна - Європейський Союз, схвалений 21.02.2005 року в Брюсселі. Строк дії Угоди закінчився, але сторони дійшли принципової згоди про його продовження. Угода встановила правові рамки співробітництва та визначила напрями інституційних і структурних реформ з метою створення умов для ефективного функціонування в Україні ринкової економіки, що передбачає реалізацію конкретних заходів.

У контексті європейського напрямку інтеграційної співпраці вагоме місце посідають країни Центральної та Східної Європи. Вони були і залишаються важливими торговельно-економічними партнерами України. Більшість із них беруть участь у Центральноєвропейській угоді про вільну торгівлю (СЕБТА). Зазначена угода була підписана 21.12.1992 року, на сьогодні її учасниками є 7 держав - Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія і Румунія. Свого часу вона створювалася для координації дій країн-членів щодо отримання повного членства в ЄС. Тому для України приєднання до неї може розглядатись як проміжна і найбільш реальна на найближчі роки мета на шляху до вступу в ЄС. Окрім того, участь у СЕБТА може принести й безпосередні економічні вигоди. Зокрема, пом'якшити ефект від вступу країн-членів Угоди в Євросоюз, стабілізувати зв'язки в чорній і кольоровій металургії, хімічній, деревообробній промисловості, дати імпульс розвитку економіки в цілому.

Підписання Угоди про асоціацію замість УПС є одним із ключових питань співробітництва між Україною та ЄС. Формування зони вільної торгівлі Європейського Союзу та України належить до найважливіших позицій угоди. Переговори щодо Угоди про асоціацію на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочалися у березні 2007 року. Угода про асоціацію передбачає якісно новий, поглиблений рівень взаємовідносин. Такі угоди регулюють відносини ЄС з країнами Центральної та Східної Європи. Вона наближає вступ України до ЄС.

Наша держава стає в один ряд із балканськими країнами, які нещодавно підписали з Євросоюзом угоди про стабілізацію та асоціацію.

Політична асоціація передбачає узгодження бачення Україною та ЄС вирішення питань миру і безпеки. Це включає безпосередню участь нашої держави в політичних програмах Євросоюзу. Забезпечення інтересів національної безпеки України потребує вироблення єдиної послідовної позиції.

Інтеграція в економічний простір ЄС передбачає узгодження вітчизняної законодавчої бази згідно з європейськими стандартами. Це сприятиме розширенню зони торгівлі, активізації експортних, імпортних операцій і вивченню світового досвіду. Слід зазначити, що всеосяжна ЗВТ передбачає лібералізацію торгівлі як товарами, в тому числі й сільськогосподарськими, так і послугами. Це стосується й вільного руху капіталу. Розширення ЗВТ стосується також зближення з Євросоюзом в регуляторних сферах. Разом з цим, окремо обговорюються питання конкурентної політики, державних закупок, стандартів, санітарних правил.

Важливим досягненням зовнішньоекономічної політики нашої держави є вступ до СОТ. 16 квітня 2008 року МЗС України офіційною нотою повідомило Генерального директора СОТ про завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в цій організації. Таким чином, через ЗО днів, 16 травня 2008 року, Україна набула членства у Світовій організації торгівлі.

У рамках реформування торговельного режиму, для подальшого приведення його у відповідність з нормами та принципами СОТ, економічна політика держави має передбачати: запровадження чіткої, взаємовигідної й ефективної співпраці між урядом України та СОТ; забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь у дво- і багатосторонніх переговорах у рамках організації; гарантування виконання зобов'язань, взятих під час вступу до СОТ; застосовування моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ для запобігання можливим суперечкам із країнами-членами організації; реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ; сприяння вітчизняним експортерам у покращенні поінформованості щодо доступу на ринки країн-членів організації.

Якщо країна хоче створити міцні позиції в світовому господарстві, членство в ГАТТ/СОТ є для неї обов'язковим. Для України, з її обсягом експорту товарів і послуг, що складає біля половини ВВП, вступ до СОТ забезпечив міжнародно-правовий рівень торговельних відносин із країнами-членами. Україна, за даними Секретаріату СОТ, за обсягами торгівлі займає 33-тє місце у світовій системі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інтеграційні можливості України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України
  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5