Світовий досвід формування моделей економічної політики

Державне управління в економічній сфері

Адміністрація президента Б. Клінтона, зіткнувшись із рядом негативних наслідків так званої "рейганоміки", якої дотримувався і уряд Дж. Буша (скорочення темпів зростання, прискорення інфляції, бюджетний дефіцит, структурні проблеми), на тлі розгортання світової економічної кризи змушена була зробити ряд відступів від традиційної неокласики. Наприкінці 1992 року на конференції з питань економіки у м. Літгл-Рок, де був присутній Б. Клінтон, прийнято комплекс завдань нової адміністрації, який, зокрема, включав збільшення капіталовкладень для пожвавлення економіки, підвищення доступності капіталу через перегляд правил роботи кредитних установ, поєднання інвестиційних програм із планом скорочення бюджетного дефіциту, зниження витрат на медичне обслуговування для скорочення дефіциту. Багатьма економістами й урядовцями Європи перемога Клінтона в США розглядалася як сигнал до відходу від стратегії "laissez-faire"[1].

Основним важелем регулювання економіки в цей час виступає бюджетно-фінансова політика. У 1990-93 роках через державний бюджет перерозподілялось понад 36 % ВВП. У США діє жорстке кредитно-фінансове регулювання. Податкова система орієнтована на стимулювання приватних інвестицій. Для економіки США характерна низька частка державної власності, державні інвестиції спрямовуються здебільшого у капіталомісткі галузі й такі, що не викликають інтересу в приватного капіталу. Практикується створення підприємств із подальшою передачею їх до приватного сектора. Майже 50 % витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи здійснює держава.

Орієнтир соціальної політики – сприяння акумуляції та перерозподілу коштів населення в цілому. Так, пенсійний фонд лише на 1 % формується за рахунок державних внесків. Водночас активно діє система державної соціальної допомоги, 2/3 видатків якої мають негрошову цільову форму. На кінець 80-х років 21,1 % населення було охоплено державним медичним страхуванням. У той же час соціальні витрати становили 50 % видатків федерального бюджету, 60 % - місцевих бюджетів [25, с. 33].

Важливою специфічною рисою американської моделі є зумовлена федеративним державним устроєм багатовекторність економічної системи. З одного боку це сприяє підвищенню економічної безпеки, з іншого – вимагає здійснення особливої політики з координації впливових регіональних інтересів.

Також до особливостей американської моделі державного регулювання економіки слід віднести функціонування глобальних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Американські ΤΉΚ відіграють визначальну роль в економіці країни, здійснюючи істотний вплив на політику федерального уряду як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Тому стратегічні плани, що складаються корпораціями, з одного боку, враховують загальнодержавну політику, з іншого - визначають її основні напрями і пріоритети. Це пояснює факт відсутності в СІЛА загальнодержавних планів. їх основні функції виконують корпоративні плани: визначення на основі результатів прогнозних досліджень основних спільних напрямів соціально-економічного розвитку, формулювання системи дій, координування функціонування різних економічних суб'єктів, оцінка отриманих результатів.

Як висновок необхідно відзначити, що на сучасному етапі державне регулювання економіки в американській і британській моделях меншою мірою, порівняно з іншими моделями, використовує механізми державного регулювання, оскільки навіть само існування державного сектора в економіці цих країн є спірним. У СІЛА воно реалізується через систему державного замовлення, що розміщується на приватних підприємствах. У Великій Британії, в результаті широкомасштабної приватизації 80-х років, було суттєво зменшено державний контроль над економікою. Ринок праці, фінансова система, соціальна структура значною мірою орієнтовані на ринкові принципи функціонування, домінує прагнення до максимальних результатів у короткостроковій перспективі, що превалює над пошуком шляхів планомірного довгострокового розвитку.

Шведська модель державного регулювання (ще відома як соціал- демократична) поширена у скандинавських країнах і частково в Португалії, Іспанії, Греції. Головна увага тут приділяється соціальній сфері, зайнятості та соціальному забезпеченню, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Уряд соціал-демократів Швеції у 1982 році, зіткнувшись із структурним спадом, оголосив програму "третього шляху", відмінного як від підтримки попиту так і від стимулювання пропозиції. Пріоритетними були оголошені розширення обсягів виробництва та забезпечення його високої конкурентоздатності, підвищення темпів зростання, регіональна збалансованість, досягнення повної зайнятості, високий рівень життя, стабільність державних фінансів, підтримка зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

На державних підприємствах наприкінці 80-х років працювало 11–13 % усього зайнятого населення, державна власність мала високу питому вагу в гірничовидобувній, сталеплавильній промисловості, електроенергетиці, в сфері послуг, причому на держпідприємствах системи соціальних послуг працювало 92 % зайнятих у галузі.

У 1987 році на соціальні потреби витрачалось 31-35 % ВВП, а на початку 90-х державні витрати на соціальне забезпечення складали понад 40 % ВВП. На відміну від американської моделі, переважна частка соціальних коштів формується за рахунок внесків підприємців, оскільки існує система страхових зобов'язань. 31 % пенсійного фонду вноситься державою [26, с. 91]. Таким чином, головним орієнтиром шведської моделі є забезпечення максимально сприятливих умов для вияву індивідом його суспільно-корисної активності.

Особливості державного регулювання економіки в Японії. Формування в Японії системи державного регулювання має досить яскраво виражену етапність. Основні завдання, що стояли перед економікою країни, послідовно змінюються, форми і методи організації роботи державних органів еволюціонують з року в рік.

Сучасна японська модель державного регулювання економіки почала формуватися в 50-і роки минулого століття. У 1950 році був прийнятий Закон про комплексний розвиток території країни, який повинен був забезпечити основу довгострокового збалансованого розвитку національної економіки. Але не дивлячись на це, державне регулювання спочатку відзначалося індикативним характером: плани соціально-економічного розвитку формально не були законом, а фактично були сукупністю державних програм, які орієнтувалися на досягнення загальнонаціональних цілей.

Основними завданнями, які стояли перед країною на даному етапі, були забезпечення економічної самостійності, максимальних темпів економічного зростання і зайнятості населення. В умовах дезорганізації економіки періоду відновлення, інфляції, дефіциту платіжного балансу і високого рівня безробіття перші заходи державної політики Японії були направлені на форсування процесів концентрації виробничих ресурсів у монополіях, які прагнули укріпитися на міжнародній арені. Основні фінансові потоки були сконцентровані в руках держави, що дозволило надати плановим програмам істотну фінансову підтримку.

Надалі прогресивний характер оподаткування був змінений. Прибутки обкладалися нижчими процентними ставками, ніж трудові доходи, що сприяло накопиченню капіталу і підвищенню рівня заощаджень. Не зважаючи на те, що вищеназвані цілі навряд чи могли бути досягнуті за той час, який відводився для реалізації перших планів, сам мобілізуючий чинник плану, направлений на форсування спільного зростання економіки, зіграв свою позитивну роль.

Принципова особливість системи державного регулювання Японії була в тому, що плани орієнтувалися, перш за все, на технологічний розвиток як основний засіб досягнення соціально-економічних цілей. У 50-і роки на базі широкого використання кращих світових досягнень в сфері нових технологій здійснювалося становлення і вдосконалення галузевої структури економіки.

У 60-і роки в Японії проголошується період становлення власної технологічної бази на основі високоякісної споживчої продукції, а уряд переходить до систематичного прийняття науково-технічних програм і проектів, що забезпечують вихід країни на світовий ринок із високотехнологічною продукцією. З цією метою уряд переходить до систематичного прийняття науково-технічних програм і проектів у сфері виробництва промислової технології, обчислювальної техніки та мікроелектроніки. Державою підтримуються стратегічно важливі галузі, які отримують спеціальну урядову допомогу у вигляді позик і пільгових кредитів від державних банків, безмитного ввозу імпортного устаткування, практики прискореної амортизації, податкових пільг, квот на сировину тощо [27, с. 212].

Фінансова криза, що вразила капіталістичні країни в 1973 році не могла не позначитися на японській економіці. У 70-і роки була зроблена стратегічна ставка на нові, високотехнологічні галузі як основу для розвитку якісно іншої економічної структури. Під впливом енергетичної кризи особлива увага приділялася ресурсо- й енергозбереженню а також розробці технологій захисту довкілля та безпеки людини. У 80-і роки новітні технології стали головним чинником забезпечення повної зайнятості, поліпшення умов життя населення, розширення зовнішньоторговельної експансії, зміцнення економічної безпеки країни. Далі до переліку об'єктів державного регулювання була включена соціальна інфраструктура, орієнтована на розвиток інтелектуальних здібностей людини.

На сучасному етапі основною пріоритетною метою японської моделі державного регулювання є формулювання уявлення про майбутню економічну структуру і провідні напрями розвитку, з тим, щоб орієнтувати приватний сектор; забезпечити основу для урядового контролю за економікою; зафіксувати сфери, де наявність гострих проблем вимагає активного втручання держави; встановити масштаби і характер цієї участі.

Пріоритети формування національної економічної моделі Росії. Сучасна економічна модель РФ почала формуватися на результатах фінансової кризи жовтня 1998 року. За тих умов повернення до багатопорядкової інфляції було неприпустиме передусім із політичних міркувань, адже гіперінфляція початку 90-х років асоціювалася у всіх із нестабільністю та неефективністю державної влади й суперечила антиінфляційному консенсусу її з населенням. Оскільки основним індикатором економічної стабільності на той час був валютний курс, то економічна і політична динаміка замикалася на динаміці обмінних курсів національної валюти.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світовий досвід формування моделей економічної політики“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики
  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5