• 1. Обгрунтовано, що продукція, яка виробляється в Україні має бути конкурентоспроможною, у першу чергу, за рахунок покращення її якості та зменшення собівартості. Це сприятиме формуванню міжнародного іміджу України, встановленню взаємовигідних і рівноправних стосунків з іншими державами. Відповідно до цього повинні здійснюватися, перш за все, заходи стосовно реструктуризації і технічного переоснащення галузей продовольчого підкомплексу з орієнтацією на високоефективне використання ресурсного потенціалу. Для цього необхідно: створити ефективну й розвинуту інфраструктуру аграрного ринку; застосовувати досягнення генетики, селекції, насінництва щодо вирощування нових сортів і гібридів рослин; впроваджувати науково обгрунтовані системи ведення землеробства.
• 2. Доведено, що вирішення проблеми розвитку ринку технологічних товарів, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності економіки, потребує забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади, громадських і наукових інституцій, що неможливо в рамках однієї окремої програми розвитку галузей національної економіки або регіонів, а також засобами територіального чи галузевого управління.
У цьому плані можливі два варіанти вирішення проблеми:
Перший. Розвиток підсистеми накопичення знань, яка сприятиме зростанню ефективно реалізованих науково-технічних досліджень, і в кінцевому результаті зміцненню вітчизняної інноваційної системи.
Самостійний розвиток та впровадження державної інноваційної політики органами виконавчої влади призведе до дублювання їх функцій і гальмуватиме розв'язання ряду стратегічно важливих проблем функціонування вітчизняної інноваційної галузі. За умов розвитку такого сценарію існує висока ймовірність, що отриманий науково-дослідний продукт не забезпечуватиме потреб національної економіки, і в майбутньому може виникнути загроза використання вітчизняного науково-технічного потенціалу в сфері інновацій сторонніми державами.
Другий. Відповідно до цього сценарію, формування вітчизняної інноваційної системи відбуватиметься через гармонійний розвиток її підсистем. У цьому випадку на всіх етапах інноваційного процесу стимулюватиметься активність вітчизняних товаровиробників у сфері інновацій. Водночас доцільно розширювати попит на продукт наукових розвідок, готувати професійні кадри, сприяти діяльності інноваційних підприємств у напрямі виробництва ними продукції з відповідним рівнем доданої вартості. Досягнути цього можна виключно шляхом налагодження тісних взаємозв'язків і взаємодії між сферами державної, податкової, фінансової, промислової політики та галузями науково- технічної, наукової, освітянської та інноваційної діяльності.
3. На даному етапі тривають дискусії щодо встановлення цілей, завдань, методів державної політики у регіонах, а також вирішення державною владою регіональних соціально-економічних проблем із врахуванням реалій ринкової економіки. Передумовами доповнення і конкретизації вже існуючих критеріїв оцінки ефективності інноваційної політики можуть послужити такі напрями як: новий підхід до збереження ресурсів; збільшення продуктивності праці; зменшення енергоємності та капіталоємності продукції, досягнення значної конкурентноздатності товарів; модернізація технічної бази; встановлення вищого рівня добробуту міського та сільського населення шляхом запровадження сучасних побутових стандартів, розповсюдження новітніх технологічних систем, що забезпечує високу соціальну складову НТП.
Ця взаємодія критеріїв оцінки ефективності інноваційної політики сприяє виявленню походження проблем, пов'язаних з розвитком, впровадженням і використанням заходів державної політики у сфері інновацій. Це обумовлено тим, що відбувається рефлексія фактів економічного життя країни чи регіону як мінімум за двома критеріями: сприяння підвищенню якості оцінки вже реалізованих заходів; коригування розвитку інноваційної діяльності, узгодивши її з впливом на інші елементи економіки.
Існує питання встановлення показників і економічної ефективності втілення інноваційної політики, обрання найбільш ефективних способів її реалізації. Результат має покривати затрати на розроблення і втілення інновацій. Водночас слід порівняти одержаний результат з ефективністю використання аналогового інноваційного продукту. Такий підхід дозволяє визначити головне завдання інноваційної політики держави - забезпечення збалансованості у взаємодії наукового, технічного та виробничого потенціалів, розробку і впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах національної економіки.
4. Ґрунтовний аналіз оптимальних можливостей доступу до кредитних та інвестиційних ресурсів дав змогу констатувати, що сьогодні державний кредит став необхідним механізмом коригування економічної політики нашої держави. У різні часи існували різноманітні способи використання державного кредиту, проте його вплив на економічну, політичну а інколи й військову безпеку держави завжди був значним, а у деяких випадках критично необхідним. Державні запозичення слід розглядати не лише як економічну й фінансову, а і як політичну категорію. У даному випадку вони виконують роль політичного показника внутрішньої економічної стабільності в державі й певного барометра сприйняття міжнародними фінансовими колами України як повноцінного суб'єкта міжнародних відносин.
З метою забезпечення фінансової безпеки України, державна політика у сфері державних запозичень повинна реалізовуватися в розрізі наступних функціональних блоків: розвиток державного внутрішнього кредиту; обгрунтування більш ефективного використання кредитних коштів.
Основними чинниками, які впливають на розвиток відносин державного внутрішнього кредиту є: ступінь довіри потенційних покупців державних боргових цінних паперів до органів державної влади; стабільна й прогнозована політична ситуація в державі; стабільність національної валюти; пріоритет середньо- і довгострокових боргових державних цінних паперів.
Пріоритетними напрямами використання кредитних коштів мають бути: стимулювання і фінансова підтримка розвідки покладів корисних копалин в Україні; інвестування програм енергозбереження з метою зниження об'ємів критичного імпорту; нарощування обсягів високотехнологічного експорту шляхом підвищення стандартів якості вітчизняної продукції; будівництво нових міжнародних транспортних коридорів та морських терміналів, модернізація автомобільних і залізничних доріг з метою утвердження України як транзитної держави; розвиток ринку інформаційно-комунікаційних технологій із орієнтацією на експорт вітчизняної продукції; інвестування програм розвитку туристичного й аграрного секторів; фінансування будівництва житла.
Реалізація боргової політики держави у даних напрямах допоможе перевести використання запозичених коштів із площини споживчих потреб у інвестиційну площину, що на даному етапі формування економічних відносин є запорукою розвитку економіки.
Одним із головних завдань щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України є забезпечення умов просування товарів вітчизняного виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно уряд повинен робити все можливе для збереження традиційних ринків із державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі мають бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним із пріоритетів в зовнішньоекономічних зв'язках України.
При цьому основними інструментами економічної політики держави у підтримці експорту повинні бути:
• стимулювання виробництва експортних товарів, зокрема продукції високого ступеня обробки та наукомісткої високотехнічної продукції;
• технічне переоснащення і модернізація виробничих потужностей експортних галузей;
• удосконалення нормативно-правового регулювання експортних операцій;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Висновки до глави 4“ на сторінці 1. Приємного читання.
