Класифікація чинників, що впливають на формування економічної політики держави
Для окреслення відповідних орієнтирів формування вітчизняної моделі державного регулювання економічної політики варто визначити універсальні чинники, які мають прямий вплив на її формування і визначають її модель. Основні завдання та пріоритети можна згрупувати за спрямованістю їх впливу на внутрішні та зовнішні.
До внутрішніх чинників відноситься, у першу чергу, економічний потенціал держави, складовими якого є земельні, сировинні та трудові ресурси. Систему внутрішніх чинників складають також: географічне положення, що визначає пріоритети розвитку економіки; політична система, яка визначає домінування в економічній політиці держави ринкових або адміністративних механізмів, обумовлює їх балансування та взаємодію.
До зовнішніх чинників варто віднести зовнішнє економічне середовище, особливе місце в якому належить ринку інтелектуальні продукції та можливості розширення експортних можливостей. Крім того, доцільно виділити ресурсні можливості країни на зовнішньому ринку, а також імідж країни, як чинник, який формує думку світової спільноти щодо держави; інтеграційні особливості.
Іншим критерієм, який варто покласти в основу розробки системи чинників, що впливають на формування економічної політики держави є напрям впливу на модель державного регулювання економічної політики. Основоположним для її формування є політичний чинник.
Зміст даного чинника виражається, насамперед, у ставленні держави до процесів, що відбуваються в національній економіці, яке, в свою чергу, реалізується в тих або інших формах державного регулювання економіки. Концепції можуть змінюватися залежно від ідеологічних настанов відносно ступеня державного втручання в діяльність стихійних ринкових сил. Так, у Великій Британії ступінь централізації контролю влади над політикою низький. У США у вищих адміністративних структурах існує велика кількість автономних органів, що обумовлює можливість здійснення заходів державного регулювання з метою забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів. У цих країнах значно нижчим, ніж, наприклад у Франції, є ступінь централізації державної влади, де він традиційно високий. У Німеччині спеціалізовані органи тісно інтегровані між собою, що також обумовлює високу централізацію влади. Узгодження інтересів між централізованими урядовими органами державного управління і представниками приватного капіталу в Японії досягається шляхом постійних консультацій між ними аж до досягнення консенсусу. На відміну від Японії, де процес ухвалення політичних рішень грунтується на принципі згоди, в СІЛА аналогічна процедура базується на конкуренції й конфронтації [1, с. 47].
Вплив політичного чинника на формування національної моделі державного регулювання економічної політики має спрямовуватися на: – координацію економічного процесу та стимулювання розвитку економіки відповідно до визначених стратегічних цілей; – підтримку конкурентного середовища для забезпечення найбільш раціонального використання економічних ресурсів; – забезпечення конкурентних переваг національних підприємств на світовому ринку; – узгодження соціальних суперечностей, що породжуються ринком.
Наступним чинником, що теж має значний вплив на формування моделі та системи державного регулювання економічної політики, є конкурентний. У його рамках розкриваються інституційні основи регулювання, оцінюється ступінь участі кожної групи економічних суб'єктів у господарському житті країни, що вже само по собі дозволяє судити про його значущість для моделі регулювання. Інституційну основу будь-якої економічної системи складають, перш за все, суб'єкти економічної діяльності: дрібні, середні, великі підприємства, асоціації й профспілки, кредитно-фінансові установи, а також держава в особі своїх уповноважених органів. Структура цих суб'єктів, їх взаємодія і взаємовплив багато в чому визначають характеристики певної моделі державного регулювання.
У високорозвинутих країнах держава приділяє значну увагу підтримці середнього та малого бізнесу. Це робиться з метою розвитку конкурентного середовища, зняття соціальної напруги тощо. У цілому, комплекс дій держави стандартний і зводиться до консультативної та управлінської допомоги, фінансової підтримки, заходів державної антимонопольної політики і системи податкових преференцій. Проте механізми практичної реалізації зазначеної політики в різних країнах будуть різними.
Цю відмінність можна простежити на прикладі фінансування програм підтримки малого бізнесу. Якщо в Японії, Німеччині, Франції установи, що надають фінансову допомогу малим підприємствам, - банки, корпорації, - фінансуються державою, то у Великій Британії та США аналогічне фінансування здійснюється через венчурні фонди, приватні інвестиційні компанії. Тим самим сама по собі підтримка малого підприємництва також перетворюється на бізнес, а це, у свою чергу, підвищує і ризик вкладень, і ставки відсотків за кредитами. Вітчизняній моделі державного регулювання також притаманні ці характеристики, за винятком того, що в нас до теперішнього часу відсутній дієвий механізм підтримки та розвитку середнього класу.
Реалізація цього принципе також має своє відображення і в антимонопольному законодавстві. Принципова відмінність полягає в тому, що в Сполучених Штатах і Німеччині превалюючим принципом по відношенню до монополій є "принцип заборони", відповідно до якого достатньою підставою для заборони існування монополістичного об'єднання є факт визнання наявності монополії. Україна за даним критерієм теж тяжіє до даної моделі державного регулювання. У Японії Великобританії та Франції відповідно до діючого принципу "контролю і регулювання" створення монополій у принципі не виключається, але лише остільки, оскільки це не порушує свободу конкуренції.
Економічний чинник. Варто відмітити, що наступний чинник для вітчизняної економіки є досить динамічним, оскільки його показники залежать від багатьох незалежних факторів: світові економічні процеси, політичні перетворення, природні катастрофи тощо. Наявна світова фінансова криза власне і демонструє гнучкість моделей державного управління економічною політикою, тобто відображає здатність кожної держави до оперативного реагування на зовнішні фактори.
Даний чинник грунтується, перш за все, на ресурсній складовій. Інвестиції у розвиток національного господарства – це показник, що характеризує ступінь забезпеченості системи економічними ресурсами. Визначений чинник також відображає напрям стратегічного розвитку економіки держави. За його допомогою можна здійснювати аналіз систем державного регулювання економічної політики.
Розгляд заходів фінансово-кредитного регулювання необхідно розпочати із характеристики двох різних типів фінансових систем, що існують на даний момент у промислово розвинутих державах. Перша система поширена в Японії, Німеччині, Франції й інших країнах континентальної Європи. У цій системі основну роль у фінансуванні та кредитуванні економіки відіграють банки. Фінансова система, що склалася в США і Великобританії, орієнтована на фондовий ринок. Це і визначає принципову відмінність у формах фінансово-кредитного регулювання. Tata у європейській моделі фінансування підприємств здійснюється в основному за рахунок зовнішніх джерел – банківських кредитів, тоді як підприємства країн англо-американської системи вдаються до внутрішніх джерел фінансування - прибутку й амортизації.
Другий елемент системи державного регулювання фінансово- кредитної сфери - процентна ставка. Це інструмент, за допомогою якого держава впливає на темпи зростання ВВП, інфляцію та інші макроекономічні показники (якщо не брати до уваги світову фінансову кризу). Облікові ставки є базою для коротко- та довгострокових процентних ставок на фінансовому ринку. Розвинуті країни, що добилися у 1990-их початку 2000-их років найбільших темпів зростання ВВП при одночасному високому зростанні цін - не знижували й одночасно утрималися і від підвищення процентних ставок з пріоритетною метою - підтримки високої ділової активності. Водночас Франція, Німеччина і Японія, зберігши невисокі темпи інфляції, але й не досягнувши високих темпів зростання ВВП, різко знизили процентні ставки з метою стимулювання ділової активності суб'єктів господарської діяльності.
З позиції податкового регулювання в даних країнах також є ряд істотних відмінностей. Подібна диференціація має важливе значення з погляду принципового відношення держави до регулювання економіки. Низький рівень оподаткування в США і Великій Британії - результат відповідних реформ, які проводилися у 1980-х роках урядами Р. Рейгана і М. Тетчер, що здійснювалися під гаслом: "менше податків на багатих; якщо багаті, починаючи з капіталістів, плататимуть менше податків, то це призведе до більш значного зростання економіки і всі від цього виграють". Водночас прихильники високої норми оподаткування в Німеччині стверджують, що тільки високі податки дають державі можливість вирішувати складні завдання соціального ринкового господарства. Високі податкові ставки у Франції є джерелом для фінансування широкомасштабної діяльності держави. Порівняно із США і Великобританією Японія має нижчий рівень оподаткування для осіб із невеликими доходами і жорсткіший для багатих людей [2, с. 21]. Україна за цими критеріями більше тяжіє до німецької моделі. У сфері валютного регулювання дані країни можна поділити на дві групи. До першої відносяться США і Великобританія – країни, стабільний курс національної валюти яких підтримується в основному за рахунок світового товарообороту. Державні зобов'язання США постійно збільшуються, а всі заходи валютного регулювання спрямовані, в першу чергу, на підтримку високого рівня ділової активності та стимулювання на світовому ринку попиту на долар.
Німеччина і Японія пішли іншим шляхом. Ці країни звернулися до внутрішніх ресурсів для забезпечення стабільності власної валюти: це значні золотовалютні запаси, збалансоване поєднання державних активів і зобов'язань, високий рівень приватних заощаджень і низький рівень інфляції.
Таким чином, за результатами свого функціонування німецька та японська моделі поступаються тим максимальним економічним показникам, які досягнуті США або Великою Британією, проте вони є більш стабільними, орієнтованими на довгострокову перспективу і меншою мірою залежні від коливань світової економічної кон'юнктури.
Таким чином, основою, чи базисом економічної політики держави є поєднання, у першу чергу, вказаних трьох чинників. Практичне втілення їх можна простежити на прикладі формування механізмів державної економічної політики виходу окремих країн із глобальної фінансової кризи 2007-2009 років.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
