Види економічного потенціалу країни

Державне управління в економічній сфері

Економічний потенціал (ресурси, якими користується країна) включає в себе виробничі, трудові, природні, матеріальні, фінансові, інвестиційні, інформаційні, науково-технічні ресурси тощо. Відповідно, економічний потенціал як складові частини включає: виробничий, фінансовий, інвестиційний, трудоресурсний, науковий та інші види потенціалів. Економічний потенціал держави включає в себе декілька можливостей: - вироблення матеріальних благ; - забезпечення потреб суспільства; - надання тих або інших послуг.

Виробничий потенціал, як ресурс, розкривається в основних виробничих фондах, до яких входять: будівлі, споруди, трубопроводи, машини, обладнання, устаткування тощо. За оцінками, в Україні існує понад 100 тис. підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже спрацьовані, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтажу.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю й якістю робочої сили. Протягом тривалого часу приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні цілком задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиліття чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб із вищою освітою).

Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як до Росії, так і до країн Європи, Америки, інших регіонів світу. Ті, хто виїжджає, в нових умовах часто не можуть реалізувати своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-грунтові, біологічні (у т. ч. лісові), водні, гідроенергетичні, агрокліматичні, природно- рекреаційні тощо. За сумарними запасами деяких із них (наприклад, грунтових, мінеральних або рекреаційних) Україна посідає одне із провідних місць в Європі. Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів держави, підприємств, громадян. Фінансові можливості України поки що дуже обмежені. Річний державний бюджет менший, ніж бюджети окремих міст розвинутих країн. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а велика частка громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму. Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими чинним законодавством, тобто "в тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Інвестиційний потенціал і його використання. Кожна країна, володіючи різними факторами виробництва і маючи різний рівень якості державного управління, створює тим самим певний потенціал, який, у свою чергу, стає чинником залучення або стримування надходження інвестицій у економіку. Так, за результатами дослідження ООН, всі країни світу були ранжовані відповідно до їх потенціалу щодо залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Для цього були використані 12 різних індикаторів, які характеризують стан і динаміку економічного розвитку (зокрема, темпи економічного зростання, ВВП на одного жителя, обсяги загального експорту та експорту природних ресурсів, рівень наукових досліджень, комунікаційна інфраструктура).

У цьому контексті серед країн Європи із трансформаційною економікою високий рівень інвестиційного потенціалу характерний для тих, хто володіє значними обсягами природних ресурсів (наприклад, Росія), або ж для тих, хто, обравши шлях європейської інтеграції, чітко зорієнтував свої політичні зусилля на прискорене входження у конкурентні європейські ринки (Чехія, Угорщина, Естонія).

Вагомою складовою інвестиційної привабливості є наявність пропозиції прибуткових об'єктів до приватизації, однак в Україні, під гаслами захисту вітчизняних інвесторів і недопущення іноземців у так звані "стратегічно важливі для держави" сфери діяльності, продовжує існувати значний супротив приватизації значної частки підприємств. А поновлювані заклики до переглядів приватизаційних процесів взагалі ставлять під сумнів реалістичність побудови в країні інститутів, які забезпечують права власності.

Світовий досвід указує, що чим надійніше такі права захищені від зазіхань влади або третьої сторони, тим сильнішою є мотивація для початку нового бізнесу, для інвестування у вже існуючі підприємства, і тим вищими будуть темпи економічного росту.

Для зміцнення гарантій прав власності необхідними (проте ще не достатніми) є наступні напрями дій влади [11]:

• надання безумовних і вагомих гарантій прав на володіння землею й іншою власністю, що стимулює інвестиції та полегшує доступ до фінансування;

• недопущення невмотивованої чи заполітизованої експропріації власності. Всі держави залишають за собою право на експропріацію приватної власності за певних обставин. Але при цьому побоювання з приводу довільного використання цих повноважень знижують стимули до інвестування. А тому важливим є створення надійних механізмів для обмеження можливості подібних дій без своєчасної, адекватної та реальної компенсації;

• забезпечення виконання договірних зобов'язань, у тому числі через зміцнення судової системи.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, а їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії - докторів і кандидатів наук. У деяких напрямах науки, таких як кібернетика, електрозварювання металів, космічна техніка кардіохірургія, Україна виявила себе як один із світових лідерів. Однак у багатьох галузях діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. У наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, що призводить до виїзду спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Науково-технічний потенціал формується "сукупністю чинників, які визначають можливість безперервного підвищення економічної ефективності виробництва завдяки прискоренню науково-технічного прогресу". Поняття "науково-технічного потенціалу" у вітчизняній науковій літературі присутнє біля 40 років, але зараз воно відрізняється від поняття "інноваційного потенціалу", яке світова наука визначає частиною економічного потенціалу країни. На цей факт вплинуло те, що сфера фундаментальних наук не вважається частиною економічного потенціалу, оскільки вона не може забезпечити швидкий прогресивний результат економічного плану в загальній макроекономіці світу та в системі виробництва на рівні держави [12, с. 5].

Кожен окремий елемент науково-технічного потенціалу впливає на загальний потенціал і тому необхідно знайти методи збільшення позитивних чинників впливу й адекватного зменшення негативних. Терміни "потенціал" і "ресурс" є ідентичними.

Дослідники радянської доби акцентують увагу саме на цих процесах, визначаючи взаємозв'язок між плануванням прогресу та виробництвом серійної продукції. Наголошується як на можливості коригування темпів науково-технічного розвитку на основі зміни обсягів фінансування за тим або іншим напрямом його здійснення, так і на необхідності завчасного обліку наслідків інноваційного розвитку. На сьогодні система оцінювання якості впроваджених новацій не може допомогти знаходженню відповідності їх із світовими аналогами та якось їх коригувати згідно цього. Показники плану науково-технічного потенціалу не завжди збігаються не тільки із реаліями, але й з планами загального розвитку економіки держави.

Науково-технічний потенціал органічно пов'язаний із наукою та виробництвом і займає належне місце в загальному потенціалі країни.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види економічного потенціалу країни“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни
  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5