Ще однією проблемою збереження людського капіталу є високий показник міграції висококваліфікованих кадрів. Через незадовільний рівень життя, низьку заробітну плату все більше людей намагаються виїхати за кордон, при чому, значну частку емігрантів становлять особи працездатного віку. Одним з найбільших ризиків є відтік науковців, інтелігенції та висококваліфікованих робітників. Навіть не зважаючи на щорічне уповільнення темпів виїзду з України, рівень міграції все ще залишається достатньо високим.
У світовому рейтингу, який опубліковано у щорічному звіті Фонду Миру і журналу Foreign Policy, Україна за рівнем міграції кваліфікованої трудової сили посідає 40 місце з 177. Індекс відтоку кваліфікованих кадрів становить 7,3, при рівні індексу нестабільності у 70,8 %. Поряд із Україною за рівнем відтоку кваліфікованих кадрів знаходяться Малі, Еквадор, Ємен. Серед країн Європи і країн СНД гіршою є ситуація лише у Молдові (8 місце), після України тільки на 72 місці Росія. В той же час найменший відтік кваліфікованих кадрів спостерігається у США, до останньої десятки також увійшли 8 представників Європи (Швейцарія, Ірландія, Швеція, Іспанія, Люксембург, Бельгія, Австрія, Норвегія). Слід відзначити, що індекс нестабільності у цих країнах знаходиться на рівні 20-30 %, а у Норвегії навіть менший за 17 % [47].
Проблема дослідження та аналізу людського розвитку вже отримала глобальні масштаби. З 1990 року ПРООН щорічно публікує глобальні Звіти про людський озвиток. Розрахунки індексу людського розвитку для України були вперше включені у Звіт ПРООН у 1993 році. Тоді наша держава посідала 45 місце й була віднесена до країн із високим рівнем людського розвитку. З того часу її показники та рейтинг значно погіршилися, і зараз вона перебуває серед країн із середнім рівнем людського розвитку [48]. Уже в 2010 році Україна з індексом людського розвитку на рівні 0,71 (що є навіть нижче від середнього у світі, який становить 0,717) посідає 69 місце серед 169 країн [138]. До першої ж десятки лідерів за рівнем людського розвитку віднесено Норвегію, Австралію, Нову Зеландію, США, Ліхтенштейн, Ірландію, Нідерланди, Канаду, Швецію та Німеччину.
Підсумовуючи дослідження змісту людського потенціалу, варто зробити деякі висновки.
• 1. Проблема людського потенціалу – це проблема перспективи, оцінки можливостей людського розвитку й управління ним. Саме тому так важливо вивчати вплив окремих чинників, будь то кількість обдарованих дітей, суїцидів або психічних захворювань у даному місці й у даний час для даної спільноти.
• 2. Людський потенціал не складається із потенціалів або реальних можливостей окремих осіб, це не інтеграція особистих потенціалів, а деяка зовсім інша сутність. 1 вона значно меншою мірою визначається індивідуально-особистісними психологічними закономірностями. Ця суть соціальна і за походженням, і за проявами. Простий приклад - масовий алкоголізм – чинник, що значно знижує людський потенціал населення. Але він не характеризується індивідуально-особистісними межами і складовими людського потенціалу.
• 3. В основі розвитку потенціалу лежить духовний розвиток людини, оскільки в ньому відображаються духовні компоненти, цінності та потреби, що притаманні даному угрупуванню людей в тих або інших умовах. Сюди також включаються різного роду проміжні показники, наприклад, культурного потенціалу міста, які розраховується за кількістю ВНЗ, театрів і бібліотек. Інші показники (освітній потенціал, інформаційний, технологічний тощо) тяжіють або до духовного, або до іншого – соціального полюсу.
• 4. Людський потенціал є своєрідним мірилом, який може оцінити і спрогнозувати особливості людської спільноти як різновиду соціуму, виду реалізації засад соціального життя. У цьому його політичний сенс.
• 5. Людський потенціал – це інструмент виміру суспільних акцій. Практичне застосування замикає його концепцію визначеним і абсолютно конкретним чином. В одному випадку, поняття людського потенціалу для конкретного суспільства чи країни не лише доречно, а й необхідно використовувати. В ньому закладається така державна ідеологія, яка направлена на розвиток засад гармонійного суспільного устрою. Людський потенціал розкриває суть самоідентифікації народу, виконує декілька важливих функцій, затверджуючи його самостійність, стійкість і навіть жертовність у випадку соціально-небезпечних і ризикованих ситуацій.
Оцінка якості людського потенціалу є досить суперечливою за сучасних вітчизняних реалій. Наприклад, з одного боку, обов'язковий характер середньої освіти та досить високий рівень залучення молоді до здобуття професійної та вищої освіти зумовлюють позитивні оцінки; з іншого - незадовільними є показники мобільності (як професійної такі географічної), стану здоров'я молоді й працівників, а також демографічних тенденцій, які визначають перспективи ринку праці. При цьому професійна мобільність обмежується недоліками в системі освіти і професійної підготовки, особливо – невідповідністю системи професійної та вищої освіти проблемам ринку праці. Так, лише 20 % зайнятих працюють за спеціальністю, отриманою у вищому навчальному закладі; понад 40 % робітників змінюють спеціальність протягом перших двох років після закінчення професійно-технічного навчального закладу. Географічна мобільність трудових ресурсів в Україні обмежена відсутністю ринку доступного житла й різкими диспропорціями в рівнях розвитку її територій, особливо міських і сільських, а також промислово розвинутих східних регіонів України та решти її територій.
До вже згаданих показників якості людського потенціалу варто також віднести попит і пропозицію на ринку праці, що визначаються, насамперед, потребами економіки країни, її галузевою і регіональною структурою. В свою чергу попит і пропозиція праці впливає на її ціну, тобто на рівень заробітної плати. В Україні попит на працю диктує експортоорієнтована економічна модель, що грунтується на низько технологічних укладах і дешевій робочій силі.
Підсумовуючи, слід відмітити, що прогнозування якості людського потенціалу ускладнюється відсутністю чіткого бачення перспектив структурних змін як на національному, так і на місцевому рівнях. Водночас, є тенденції до погіршення якості трудових ресурсів: зниження показників стану здоров'я і рівня медичного обслуговування; зменшення попиту на якісну освіту; негативні демографічні процеси. Політика держави відносно збереження й нарощування людського потенціалу має бути спрямована на створення нових робочих місць, особливо орієнтованих на високі технології, що створюють умови для зростання рівня заробітної плати та запобігати міграції висококваліфікованих робітників за кордон.
Висновки до глави 3
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна політика розвитку людського потенціалу“ на сторінці 6. Приємного читання.
