Державна політика розвитку людського потенціалу

Державне управління в економічній сфері

Виникнення теорії "людського капіталу" пов'язане також із розширеним трактуванням поняття національного багатства. Суть даної теорії полягає в тому, що "однією із головних форм багатства є матеріалізовані в людині знання, загальні й спеціальні, її здатність до продуктивної праці" [32, с. 15].

Людський капітал на початку може виглядати загальною формою життєдіяльності конкретного прояву. Вона "...асимілює всі попередні форми і є підсумком історичного руху людського суспільства до його сучасного стану" [35, с. 18].

Загальним недоліком визначених підходів до розуміння суті людського капіталу є певна однобокість у їх визначеннях. Так, для глибшого розуміння самого поняття "економічний потенціал" було б доцільно розглядати його у трьох взаємопов'язаних поняттях: фізичний капітал, який має кількісні властивості; людський капітал, що включає здібності, знання і навички населення; соціальний капітал, який зачіпає міжособистісні стосунки. Тільки у поєднанні цих трьох характеристик повною мірою реалізується головне завдання сучасного суспільства - людський розвиток.

Основна мета розвитку, як вважає один із експертів Програми розвитку ООН (ПРООН) і співавтор Концепції людського розвитку Махбуб уль Хак, – це розширення вибору для людей. Людина може змінити свої позиції в будь-який момент, в неї є вільний вибір діяльності й вона має право поступово змінювати її за своїм бажанням. Люди можуть надавати значення не тільки практичним аспектам праці, які приносять безпосередній прибуток, а й таким, які взагалі ніяк не відображаються безпосередньо на величині прибутку. Така діяльність може і не стосуватись досягнення благ від добробуту населення, куди входить освіта, харчування і медицина кращого рівня, безпечна праця, захист навколишнього середовища, захист від насилля й злочинності, політична свобода і культурний розвиток, участь у житті громади тощо. Суспільство потребує середовища, яке дасть можливість жити довгим життям, наповненим здоров'я й творчості [36].

Розвиток людини включає в себе можливість розвивати власний потенціал, враховуючи продуктивність життя, творчість і гармонію своїх потреб та інтересів, як духовних, так і матеріальних [37, с. 24]. Поступово людство починає розуміти, що метою розвитку є свободи й можливості не тільки соціуму загалом, а кожного індивіда, кожної особистості. Економічний розвиток, нажаль, мав негативні наслідки соціального характеру, серед яких є нерівність між країнами і поняття країн "другого світу" та "третього світу", сформовані глобалізацією. Поступово уряди країн і суспільство взагалі визнають факт досяжності людського розвитку і його практичне значення в загальному процвітанні та соціально-економічному прогресі всього світу.

Людський капітал вимагає вкладення у розвиток людини, кожного громадянина кожної держави. Країна, яка не бажає свідомо розкривати потенціал своїх громадян, поступово буде відставати у розвитку. Розвиваючи цю думку, він констатує, що настав час навчитися визначати вартість цього багатства. Неможливо акцентувати увагу тільки на заводах і технологіях, матеріальних здобутках, які традиційно вважаються основою конкурентної спроможності країни. Наразі така постановка питання є неактуальною та застарілою [38, с. 196].

Загалом погоджуючись із цим твердженням, варто додати, що зростання обсягу виробництва важливе для забезпечення матеріальних ресурсів, необхідних для розвитку суспільства, але само по собі воно мало чим допомагає розвитку людського потенціалу. Недооцінка впливу людського розвитку на економічне зростання є ключовою, хоча й не єдиною причиною розриву в розвитку між Україною й іншими країнами світу. Перетворення на державу з демократичною системою, розвинутим громадянським суспільством та соціально орієнтованою ринковою економікою вимагає, щоб влада на всіх рівнях (особливо на місцевому) при формуванні економічної політики визнала, що людський розвиток є як кінцевою так і ключовою метою.

Таким чином, видатки на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист слід розглядати не просто як витрачання бюджетних коштів, а також як соціальні інвестиції (особливо в поєднанні з необхідними реформами), які могли б суттєво й тривало вплинути на розвиток України. Більше того, увагу слід зосередити не стільки на регулярному наданні допомоги нужденним, скільки на заохоченні їх особистого розвитку, посиленні їх ролі в суспільстві й розширенні можливостей щодо вибору свого майбутнього, водночас дбаючи, щоб вони брали на себе відповідальність як за свій вибір так і за його реалізацію. Люди стають епіцентром прогресу, тому що людський розвиток є не лише ключовою метою, а й найважливішим детермінантом і чинником всього соціального й економічного розвитку.

На жаль, соціальна політика України за своїм характером пасивна й зосереджена здебільшого на наданні допомоги бідним, аніж на зменшенні бідності шляхом розширення можливостей. Це сформувало культуру залежності, коли бенефіціари системи стають пасивними одержувачами, що покладаються на матеріальну допомогу. Нинішня система соціального захисту в Україні також страждає від типових для країн із соціалістичним минулим недоліків. Уряд, як правило, надає допомогу занадто великій кількості бенефіціарів (наприклад, шляхом регулювання цін на продукти першої необхідності), що виходить далеко за межі його фінансових можливостей. Водночас рівень соціальних виплат дуже низький і не вирішує питання бідності. Крім того, в деяких випадках на фоні низької середньої зарплати розмір соціальної допомоги знеохочує людей бути активними, що закріплює залежність від матеріальної допомоги. До того ж така система може спокушати політиків обіцяти зростання виплат перед виборами, не надто звертаючи увагу на наслідки виконання цих зобов'язань у майбутньому.

Поступово уряди починають розуміти, що інвестиції в людину є джерелами добробуту та покращення економіки. Цей перерозподіл відбувався протягом усього XX століття, про що свідчать результати проведеної вченими кількісної оцінки внеску освіти в економіку країн.

Завдяки появі теорії людського капіталу змінилося ставлення суспільства до капіталовкладень у людину. Багато вчених теоретично обгрунтовує важливість прискореного розвитку освітніх систем по всьому світу, увага приділяється також і підготовці кадрів. Отже, теорія людського капіталу вплинула своїми ідеями на економічну політику багатьох держав, і України в тому числі. Інвестування в таке змінне й непередбачуване явище, як "людський капітал", здатне забезпечити довготривалий виробничий ефект.

На основі теорії людського капіталу в сфері міжнародного економічного співробітництва виник самостійний напрям, відомий як сприяння розвитку людських ресурсів. Критика теорії людського капіталу з боку Л. Туроу й інших опонентів у тій частині, що при визначенні форм і тривалості навчання вирішальне значення мають соціальні механізми, а не приватний вибір, не послабила позицій прихильників цієї школи, хоча і призвела до розширення й ускладнення ними методів дослідження й аргументів [39, с. 42].

Теорія людського капіталу, розглядаючи людей як один із факторів виробництва, зосереджує свою увагу лише одному аспекті розвитку людського потенціалу, а саме формуванню тих якостей, які необхідні у сфері суспільного виробництва. Категорія ж "людський потенціал" охоплює значно ширший спектр людських можливостей.

Розвиток людини і людства в цілому не може відбуватись без розвитку потенціалу людини, без використання благ, їх виробництва і розподілу. Подібна концепція передбачає дослідження всіх питань, притаманних розвитку суспільства, серед яких - здоров'я і розширення можливостей людини, зростання економічних показників, зайнятість, соціальна нерівність, екологічна безпека тощо. Головна відмінність між концепцією розвитку людського потенціалу і теорією людського капіталу полягає в ширшому підході. Однак, незважаючи на те, що в одній із них люди розглядаються швидше лише як засіб досягнення цілей економічного зростання і збільшення багатства, а в іншій – проголошуються кінцевою метою суспільного розвитку, між ними існує і велика кількість точок зіткнення.

У рамках обох концепцій розглядаються питання освіти, здоров'я, зайнятості населення, а також визнається необхідність державних інвестицій у сферу освіти й охорони здоров'я, в програми професійної підготовки та перепідготовки кадрів. І якщо прихильники теорії людського капіталу виходять з економічної значущості цих інвестицій і оцінюють їх результат у першу чергу за економічною віддачею, то ті, хто виступає з позиції розвитку людського потенціалу, висловлюють іншу точку зору. Через те, що освіта й здоров'я індивідуумів є не лише засобом досягнення, а й невід'ємним компонентом добробуту людей, необхідно здійснювати певні інвестиції навіть тоді, коли вони не дають звичайної економічної від дачі.

Різні вихідні умови приводять до таких схожих результатів, як підвищення рівня здоров'я людей і зростання чисельності населення, збільшення його матеріального добробуту. Зближує ці концепції і те, що на даному етапі економічного й соціального розвитку необхідними в економіці стають такі гуманітарні якості людини, як відповідальність, комунікабельність, чесність, її ціннісні орієнтації. Можна говорити, що процеси формування людського капіталу і розвитку людського потенціалу багато в чому є взаємопов'язаними і взаємодоповнюючими.

У науковій літературі часто не достатньо чітко розмежовуються такі поняття як "розвиток людських ресурсів" і "розвиток людського потенціалу". Проте між ними існує принципова відмінність. Якщо в центрі уваги концепції людського розвитку є "людський потенціал", то ключовою категорією, що характеризує процес розвитку людських ресурсів, виступає поняття "людський капітал".

Концепція людського розвитку була висунута в 1990-ті роки експертами Програми розвитку ООН (ПРООН) і метою та критерієм суспільного прогресу передбачає саме розвиток людини. Відповідно до даної Концепції, людський розвиток є і процесом розширення людського вибору, і досягнутим рівнем добробуту людей [40].

Із урахуванням розглянутих раніше особливостей функціонування людського потенціалу, обмежуватися лише економічним аспектом дослідження цієї категорії в сучасних умовах неприпустимо, оскільки втрачається не просто специфіка, а, по суті, весь сенс цього поняття. Людський потенціал діє також в межах економічних відносин, адже його рівень залежить від темпів прогресивних змін у суспільстві. Внутрішня і зовнішня політика, економічна ситуація на світовій арені - все це впливає на терміни і темпи тих прогресивних процесів, які відбуваються із соціумом.

У сучасних умовах в Україні людський капітал повністю не використовується на належному рівні, оскільки формування економіки, заснованої на інноваційній моделі, тільки починається і перебуває на початковій стадії. Надалі в міру інноваційно-економічного розвитку виникатиме потреба в прискоренні розвитку людського потенціалу та визнанні його як одного з перспективних ресурсів для подальшого соціально-економічного зростання. Україна є однією із не багатьох країн Європи, населення якої перевищує 40 млн осіб, що зумовлює наявність потужного ресурсу розвитку людського капіталу. Але ті тенденції, які відбуваються в Україні відносно динаміки населення, є одними з найгірших у Європі, що визначає втрату людського капіталу. 1991 рік – це останній рік, коли мав місце приріст населення, який становив 0,3 % [41].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна політика розвитку людського потенціалу“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу
  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5