Державна політика розвитку людського потенціалу

Державне управління в економічній сфері

Для формування необхідних умов розвитку людського капіталу необхідно знати умови і чинники, що на нього впливають. Проста істина свідчить, що чим вищим є рівень життя населення, тим більший потенціал людського капіталу.

Становище України й її місце у світовому економічному просторі за рівнем її соціально-економічного розвитку та станом людського капіталу можна охарактеризувати за її рейтингами. Оскільки ВВП визначає матеріальні умови розвитку і формування людського капіталу, за його значеннями і динамікою можна оцінити рівень життя населення. Про низький рівень свідчить те, що Україна знаходиться на 122-му місці серед країн світу за показником ВВП на душу населення, який станом на 01.01.2009 р. становить близько 6 тис. дол. Основними показниками, які характеризують оцінку населенням соціально- економічних умов проживання і використання людського капіталу, що визначають місце країни та її імідж у світовому просторі, є індекси задоволеності життям і розвитку людського потенціалу. Серед 178 країн Україна з індексом задоволеності життям 120 (максимальне значення - 273,4) посідає 174-ту позицію; нижче неї лише Молдова, Зімбабве, Конго і Бурунді. Відповідно до останніх даних ООН, наша держава відноситься до групи країн із середнім рівнем використання людського потенціалу, зокрема, її індекс становить 0,788, за яким вона посідає 76-ту позицію [44].

Проблема низьких рівнів заробітних плат поглиблюється тим, що у багатьох країнах пострадянського простору загально визнані норми щодо соціальних стандартів не дотримуються і навіть ігноруються. Чи не найбільш зримо в Україні це проявляється стосовно мінімальних зарплат, пенсій, прожиткового мінімуму – того, що визначає мінімальні стандарти, завдяки яким мали б забезпечуватися реальні мінімальні життєві потреби. Так, в Україні:

• мінімальні заробітні плати значно нижчі прожиткового мінімуму;

• зростає відрив прожиткового мінімуму (а з тим і рівня мінімальної зарплати) від рівня середньої заробітної плати, що означає поглиблення бідності для найменш забезпечених і незахищених верств населення.

Можна також стверджувати про відірваність заробітних плат від досвіду і кваліфікації, що також погіршує умови для покращання результативності економічної діяльності. На жаль, українська статистика не проводить аналіз взаємозв'язку кваліфікаційного рівня працівників і їх винагороди за працю. Втім, певні порівняння будуть коректними.

Зазвичай, з набуттям нових кваліфікацій і досвіду працівники отримують і додаткові винагороди за працю. Динаміка підвищення заробітних плат для різних вікових груп робітників різниться, проте у багатьох розвинутих країнах її піки припадають на вік 40-55 років і можуть утримуватися досить значний час на досягнутому рівні.

Однак в пострадянських трансформаційних країнах ситуація у порівнянні з розвинутими країнами суттєво відрізняється:

• внаслідок різкого падіння заробітних плат у бюджетній сфері, насамперед, науці, освіті, ще на початку 1990-х років, відбулося "виштовхування" кадрів у еміграцію, у сферу самозайнятості, торгівлі, побуту, обслуговування[1];

• спостерігається незацікавленість молоді у занятті гуманітарними і соціальними видами діяльності, насамперед, наукою, освітою тощо. Водночас, більш привабливими є "грошові" сфери діяльності;

• швидкий науково-технічний прогрес ставить нові високі вимоги до конкурентної спроможності робочої сили. В більшості країн, які зараз перебувають в стані трансформацій, відсутня належна система перепідготовки кадрів, що погіршує можливості отримання нової кваліфікації для середнього і старшого покоління.

Тому в структурі рівня заробітної плати для багатьох країн трансформаційного типу відносно високі її рівні досягаються значно раніше (за віком працівників), ніж для стабільних країн. Відсутність же належного заохочення результативного використання досвіду і кваліфікації відбивається на втраті трудових доходів із віком. Тобто відбувається "негативна" консервація інтелектуальної діяльності й трудової майстерності, втрата спадковості щодо інтелектуального та кваліфікаційного надбання, що суттєвим чином обмежує перспективи економічного і соціального відновлення країни.

Варто додати, що заохочення до вдосконалення та підвищення кваліфікації, а на їх основі і належної матеріальної винагороди, у т.ч. для забезпечення добробуту у старшому віці - є вагомою складовою соціально-економічної політики розвинутих країн світу, на що й спрямовуються численні заходи. У пострадянських країнах, навпаки, спостерігається повний розвал системи матеріального заохочення, її відірваність від кваліфікації і результативності діяльності. Як наслідок, рівень відшкодування трудових ресурсів помітно знижується навіть для цілком продуктивного віку (рис. 3.9).

Динаміка індексів відносної заробітної плати за віком у США і Росії<sup><a class=[2]" width="311" height="146" decoding="async" loading="lazy"/>

Рис. 3.9. Динаміка індексів відносної заробітної плати за віком у США і Росії[2]

Джерело : розроблено автором за: [45]

Окрім того, у трансформаційних країнах крива відносних зарплат більш "плоска" – найвищі рівні лише на 30-40 % більші за початкові, що також вказує на низьку значимість досвіду і кваліфікації. Таким чином, за дослідженням, в Україні внаслідок незадовільного стану соціально-економічної сфери та негативних демографічних процесів, відбувається знецінення людського капіталу і зниження ефективності використання його потенціалу.

Важливою складовою людського капіталу є капітал освіти, або його ще називають інтелектуальний капітал. В цілому рівень розвитку освіти в Україні оцінюється досить високо. У 20-му, ювілейному, виданні Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) – Доповідь про розвиток людини 2010 "Реальне багатство народів: шлях до розвитку людини", Україна за індексом освіти посідає 18-те місце з показником 0,795, який в 1,8 раза перевищує середній індекс освіти в світі (0,436).

Україна навіть випереджає такі європейські країни, як Іспанія (22-ге місце з індексом 0,781), Великобританія (24-те, 0,766), Франція (27-ме, 0,751), Польща (30-те, 0,728), Італія (32-ге, 0,706), Білорусь (35-те, 0,683), Португалія (41-ше, 0,670), Російська Федерація (53-тє, 0,631) [46]. Але є питання стосовно низької конкурентоспроможності рівня вітчизняної освіти.

Аналіз рейтингів освіти нашої держави, який визначено у межах глобального індексу конкурентоспроможності країни, показує що її високий рівень освіти обумовлений більше кількісними показниками, ніж якісними. Так, за рівнем охоплення початковою освітою Україна на 8 місці серед 139 країн, за охопленням вищою освітою – на досить високому 44 місці, в той же час за такими якісними параметрами, як якість освітньої системи наша держава знаходиться вже аж у п'ятому десятку, якістю управління освітою та якістю підготовки кадрів, взагалі є майже наприкінці рейтингу із позиціями 108 та 109, відповідно. Низьким залишається доступ до Інтернету в закладах освіти, про що свідчить лише 68 місце за даним показником. Незадовільним вважається й рівень науки у закладах освіти, що обумовило 84 позицію. Лише за умов вирішення зазначених проблем можна сподіватися на підвищення ролі освіти та її ефективності у формуванні людського капіталу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна політика розвитку людського потенціалу“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу
  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5