Державна політика розвитку людського потенціалу

Державне управління в економічній сфері

На підставі наявного факту еквівалентного обміну праці на гроші, експлуатації власником капіталу найманого робітника не відбувається. На формування доданої ціни товару чи послуги впливають чотири виробничих фактори: частина її створена працею і виплачується працівникові у вигляді оплати праці – заробітної плати, інші частини складають плату за користування капіталом [299, с. 48]. У даному випадку людським капіталом.

Узагальнивши наявні у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі чисельні визначення ринку праці, можна звести їх до трьох основних:

• це комплекс відносин із приводу умов найму і використання робочої сили, до якого входять також відносини з приводу попиту і пропозиції робочої сили, ціни праці, заробітної плати, тривалості та величини щорічної оплачуваної відпустки, страхування від безробіття, тимчасової непрацездатності тощо;

• це система економічних, соціальних норм і відповідних інститутів, що забезпечують оптимальне відтворення і раціональне використання робочої сили суспільства при певній матеріальній винагороді її носіїв;

• це специфічний механізм саморегулювання, що історично склався, який реалізує певне коло соціально-трудових відносин на "снові інформації, що надходить у формі ціни праці й сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між робітниками, підприємцями та державою тощо.

Виходячи з означеного, ринок праці можна охарактеризувати за:

• якістю трудових ресурсів (рівень освіти, кваліфікації, мобільність працівників);

• попитом і пропозицією праці (рівень зайнятості, регіональна та галузева структура економіки);

• наявністю і характером співпраці між найманими працівниками та роботодавцями через створювані ними організації (профспілки й об'єднання роботодавців).

Таким чином, людський потенціал (держави, компанії, особи) – це колективний суб'єкт суспільного виробництва, що має соціальну, демографічну, професійну, кваліфікаційну, культурологічну структуру, взаємодія елементів якої забезпечує можливість розширення вибору для людей і розвиток економіки в цілому.

Людський капітал формується із багатьох чинників, серед яких є набуті знання, мотивація і навички, а також енергія, притаманні людині. Вона використовує їх протягом деякого часу, виробляючи товари та послуги. Проте залишається поза увагою у цьому визначенні така складова людського капіталу, як отримані ресурси. Наприклад, великий спадок, який став основою для відкриття власної справи. У даному випадку - це не набуті ресурси, оскільки не було докладено жодних зусиль для отримання капіталу.

Людським капіталом ще називають розумові здібності особи, що набуваються за допомогою освіти та практики [31, с. 160]. Проте людський капітал не може розцінюватися виключно як розумова праця, це також і фізичні зусилля. Більш правильно було б вважати людський капітал результатом застосування розумових здібностей і фізичної праці.

Людський капітал є фактором збільшення ефективності праці. Цей факт не залежить від віку або виду діяльності людини, а також від її соціального становища в межах даного суспільства. На нашу думку, розгляд людського потенціалу як фактора значно звужує його реальний зміст, це також і результат. Визначення основних понять і категорій людського потенціалу наведено у Додатку 3.

Набір характеристик, які використовуються в літературі для визначення можливостей ефективної праці, не повною мірою відповідає реаліям сучасної економіки. Цей набір доцільно було б розширити на основі поняття трудового потенціалу. Його компоненти повинні характеризувати: – психологічні й фізичні можливості участі в суспільно корисній діяльності; – здібності до створення та реалізації нових ідей і методів; – вміння встановлення адекватних і перспективних соціальних контактів; – раціональність людської поведінки; - наявність досвіду, знань і навичок, потрібних для виконання роботи й обов'язків; - пропозиції ринку праці.

Людський капітал залишається найціннішим ресурсом, не менш важливим, ніж природні ресурси, і набагато більшим за цінність накопичених матеріальних благ. Людина залишається базовою умовою розвитку економіки, ефективності й конкурентоспроможності системи. Досвідчені спеціалісти - найцінніша запорука благополуччя економіки країни, отже теорія "людського капіталу" набуває все більшого значення.

Трудовий потенціал є складовою частиною людського капіталу, і виявляється елементом загального потенціалу людини, оскільки він формується на основі природних здібностей і можливостей, залежить від рівня освіти, виховання, а також життєвого досвіду. При цьому, складовими трудового потенціалу, без яких неможливо реалізувати всі функції людського капіталу є: освіта, професіоналізм, активність, організованість, здоров'я, моральність, творчий потенціал, здатність працювати в колективі, ресурси робочого часу тощо.

До кінця XX століття теорія "людського капіталу" дістала свого визнання присудженням у 1979 році Нобелівській премії з економіки Теодору В. Шульцу і в 1992-му Гері Беккеру. В епоху науково-технічної революції головним чинником зростання економіки стає безпосередньо працівник. Ефективне використання основних ресурсів залежатиме від моральної і матеріальної зацікавленості працівників у високих кінцевих результатах. "Людський капітал - найбільш цінний ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси чи накопичене багатство. Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності" [32]. Теорія "людського капіталу" дає можливість дослідити явища ринкових відносин, систематизуючи дані відносно ефективності коштів, вкладених у нього.

Існують переваги, доведені досвідом низки держав, і вони "в конкурентній боротьбі вже не визначаються ні розмірами країни, ні багатими природними ресурсами, ні могутністю фінансового капіталу. На сьогоднішній день головними факторами стали якість освіти, обсяги нагромаджених у суспільстві знань, варіативність та швидкість їх використання, а саме на скільки ефективно людство може застосувати накопичені знання [33, с. 36]. За цією ознакою Україна займає одне з провідних місць серед інших країн. Тому політика держави має бути спрямована на збереження і розвиток цього потенціалу.

Саме поняття "людського капіталу" набуває змісту категорії суспільного відтворення. Воно допомагає нам усвідомити значення соціального інституту як такого. Необхідно не лише визначити соціальні параметри, а й регулярно проводити економічне дослідження впливу соціальних чинників на ринок. Існує дві сторони структури людської продуктивної сили. Існує робоча сила, яка є здатністю до праці, та споживча сила, що є здатністю до споживання. Праця, таким чином, стає функціональною складовою робочої сили, тоді як споживання перетворюється на функцію споживчої сили. Людський капітал – це найважливіший ресурс постіндустріального суспільства. Сучасна техніка створює багатство завдяки технологічним знанням й організаційному вдосконаленню. Робоча сила повинна бути високо кваліфікованою та досвідченою, лише в такому разі вона буде здатна управляти процесами високотехнологічного рівня.

Вчені додають, що потрібно досліджувати ділову кон'юнктуру, вивчаючи ринкові можливості на рівні їх практичного втілення. Перш за все - це людські знання, її вагомий капітал. Саме їх людина використовує під час відтворення суспільних матеріальних і духовних благ, а отже, людський капітал є формою вираження продуктивних сил кожної людини на даному етапі розвитку суспільства, який вже точно можна назвати постіндустріапьним. Економіка ринкового типу поступово переорієнтовується на соціум, ураховуючи всі процеси, що відбуваються в ньому [34, с. 41].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна політика розвитку людського потенціалу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу
  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5