Стічні води містять значну кількість різних органічних речовин – від 100 до 500 кг для виробництва однієї тонни целюлози (залежно від способу варіння та очищення целюлози), тому їх очищення вимагає значних капіталовкладень, які складають 15-40% від вартості виробництва.
На даний час використовують, переважно, три способи варіння целюлози – лужне, сульфатне та сульфітне.
Лужне варіння иелюлози. Перший технічний спосіб виділення целюлози з деревини був розроблений у 1854 році К. Ваттом і Г. Бургессом. Він полягав у нагріванні деревини під тиском з розчином гідроксиду натрію (каустична сода), за що одержав назву лужного. Варіння проводять в автоклавах. В них поміщають деревні тріски листяних порід, заливають 4-6% розчин NaOH та нагрівають до температури 165–175°С – протягом 2-6 годин. У цих умовах в автоклаві створюється тиск біля 1 Мпа. Після варіння целюлозну масу відділяють від відпрацьованого варильного розчину, який називають натронним лужком, очищають від механічних домішок і відмивають водою. Одержують технічну целюлозу, яка містить до 2% лігніну, 20% пентозанів і приблизно 78% – целюлози. Її головним чином використовують для виробництва топографічного паперу, бавовняної целюлози.
Відпрацьований варильний розчин, який містить формальдегіди, каустичну соду тощо, як правило, випаровують, а речовини, що містяться в ньому, спалюють для регенерації гідроксиду натрію.
Сульфатне варіння иелюлози. Сульфатний спосіб видалення целюлози з деревини є також модифікацією лужного способу варіння. Основними реагентами варильного розчину у цьому способі є гідроксид та сульфат натрію.
Винахідником сульфатного варіння вважають Даля (1884 р.). Даль запропонував для компенсації лугу під час натронного варіння використовувати сульфат натрію, що був на той час промисловим відходом. Це і зумовило назву методу. Суть методу полягає в тому, що до відпрацьованого натронного лужку під час його спалювання додають сульфат натрію.
Сульфатне варіння проводять в апаратах неперервної дії, у які подають технологічну тріску будь-яких порід деревини або тростини та варильні розчини, що містять 4 – 8% NaOH та NaSH. Протягом 2–4 годин піднімають температуру до 165-180°С. Целюлозну масу відділяють від відпрацьованого варильного розчину, (який називають чорним лужком) та промивають. Інколи, перед сульфатним варінням, проводять попередній гідроліз деревини розведеними кислотами (0,3 – 0,5% H2SO4 або 0,5 – 1,0% НСl за температури 100-125°С протягом 2-5 годин) або водою (за температури 140 – 180°С протягом 0,5 – З годин) з метою виділення з неї геміцелюлози. З чорного лужку виділяють сульфатне мило. Сульфатне мило є сумішшю натрієвих, смоляних та вищих жирних карбонових кислот, складних ефірів, вищих спиртів тощо. У процесі сульфатного варіння шпилькових порід деревини із варильного розчину випаровуються терпенові вуглеводні, конденсацією яких одержують сульфатний скипидар.
Сульфатний спосіб варіння целюлози найбільш поширений у світі, оскільки дозволяє переробляти на целюлозу всі види деревини, а також інші целюлозовмісні природні матеріали (тростину, солому, тощо), з екологічної точки зору для приготування варильного розчину використовуються відносно токсичні речовини – сульфат натрію та вапно. За допомогою їх одержують більше половини всієї целюлози.
Сульфітне варіння целюлози. Сульфітний спосіб варіння целюлози був впроваджений у виробництво вперше в Швеції – 1874 р. На відміну від лужних способів, сульфітне варіння целюлози проводять у кислому або нейтральному середовищі. Винахідником методу вважають Ф.Тільгмена, який у 1866 р. запропонував використовувати розчин диоксиду сірки у воді в присутності солей, сірчаної кислоти. В процесі розчинення SO2 у воді утворюється сірчиста кислота. Як слабка кислота, у водному розчині, вона розкладається переважно з утворенням гідрид-аніону (бісульфіт- аніону):
SO2+H2O → H2SO3
H2SO3 Û H+ + HSO3-
Сульфітне варіння проводять у варильних котлах, виготовлених з кислотостійкого матеріалу і обладнаних примусовою циркуляцією варильного розчину, в які подають технологічну тріску (переважно шпилькових порід деревини) та варильний розчин. Протягом 1,5-4 годин поступово піднімають температуру до 100-110°С. Витримують, за цієї температури деревину 1-2 години, а потім температуру підвищують до 135 – 150°С і витримують ще 1-4 години. Одержану небілену целюлозу відділяють від відпрацьованого варильного розчину, який називають сульфітним лужком, і відмивають.
Під час виробництва однієї тонни целюлози одержують 8-9 м3 сульфітного лужку, який містить різні речовини, а саме: вуглеводні (З – 4,5%), альдонові кислоти (0,6 – 0,8%), сірчисту кислоту та її солі, мурашину і оцтову кислоти тощо. Оскільки сульфітний лужок містить значну кількість моносахаридів, його піддають біохімічній або хімічній переробці.
Біохімічною переробкою сульфітного лужку переважно одержують кормові білки, етиловий спирт, антибіотики та багатоатомні спирти. На одну тонну отриманої переробкою лужку целюлози одержують 100 -110 кг кормових білків, або 80 – 100 літрів етилового спирту, а також 1,0 – 1,2 тонн концентрату сульфітоспиртової барди.
Хімічною переробкою сульфітного лужку одержують ванілін, феноли, ароматичні кислоти. У світі цим способом одержують близько 30% деревної целюлози, яку використовують для виробництва різних сортів паперу та картону.
Виробництво паперу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Складові підгалузі целюлозно – паперової промисловості“ на сторінці 2. Приємного читання.
