• водопровід першої категорії – допускається зменшення подавання води на господарсько – питні потреби до 30% розрахункових витрат, на виробничі потреби – до рівня, що визначається аварійним графіком роботи підприємств; тривалість такого зменшення подавання води допускається до 3 діб. Зменшення подавання води нижче зазначеної межі або взагалі перерва у її постачанні допускається на період до 10 хв, які потрібні для відключення пошкоджених та підключення резервних елементів системи;
• водопровід другої категорії – допускається зменшення подавання води таке ж, як і для першої категорії, але період зменшення водопостачання може тривати до 10 діб. Перерва або зниження подавання води нижче зазначеного рівня допускається до 6 год;
• водопровід третьої категорії – зменшення водопостачання допускається таке ж, як і для першої категорії, але тривалістю до 15 діб. Зменшення подавання води нижче зазначеної межі або перерва допускається на період проведення ремонту (граничний термін – 1 доба).
Об'єднані господарсько – питні та виробничі водопроводи населених пунктів із кількістю мешканців понад 50 тис. чоловік належать до першої категорії, від 5 до 50 тис. чоловік – до другої, менш як 5 тис. чоловік – до третьої категорії. Категорію окремих елементів системи водопостачання встановлюють залежно від їх функціонального значення в загальній системі водопостачання.
Взаємне розташування окремих елементів та споруд у кожній конкретній системі водопостачання називають схемою водопостачання. Вибір складу споруд залежить в основному від таких факторів:
• виду природного джерела водопостачання та якості води в ньому;
• категорії водоспоживачів та їх вимог щодо вільних Напорів, кількості та якості води, що споживається;
• надійності подачі води;
• рельєфу місцевості.
Схема водопостачання з відкритих джерел як правило має найбільшу будівельну вартість і досить складна в експлуатації, оскільки вимагає наявності водоочисних та інших споруд. За цією схемою вода з відкритої водойми надходить до водозабірних споруд, з яких насосами станції першого підйому подається на очисні споруди. На водоочисній станції поліпшується якість води, після чого вона подається в резервуар чистої води (РЧВ), звідки насосами станції другого підйому водоводами подається до водопровідної мережі водоспоживачам.
На територіях населених пунктів (переважно у найвищих місцях) споруджують водонапірні башти, які як і РЧВ, призначені для зберігання води, регулювання роботи насосів та підтримання у мережі необхідного напору. Накопичення води в башті відбувається в той час, коли насоси подають води більше, ніж її втрачають споживачі – витрачається вода з бака тоді, коли споживання перевищує подачу.
Для водопостачання частіше використовують підземні води, які мають порівняно з поверхневими менший вміст різних домішок, у тому числі і радіоактивних, що обумовлює простіший склад водопровідних споруд для очищення води. Якщо підземні води за своїми фізико-хімічними та санітарними нормами задовольняють вимогам щодо питної води, то використовують найпростішу схему водопостачання (рис. 11.2).
Україна й досі залишається країною з низьким водозабезпеченням на одного жителя. Серед країн СНД вона займає 13-те місце. Незважаючи на це, у 1994 році середньодобове водоспоживання на одного жителя в Україні становило 320л. Це в 1,5 – 2 рази перевищує середній рівень водоспоживання у країнах Європи, а у ряді великих міст – Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Сімферополі, Одесі, Харкові, водоспоживання перевищувало 400 л на добу. Такі високі показники можна пояснити тим, що не вся вода доходить до споживача, частина її, а це понад 15%, втрачається у мережах водопостачання (витікання, оскільки 21% мереж зношені і потребують поновлення). У результаті всіх витрат сумарні продуктивні витрати води в містах сягають до 50% загальної подачі.
Рис. 11.2. Схема водопостачання зі свердловини:
1 – артезіанська свердловина 2 – резервуар; 3 – насосна станція Q підйому; 4 – напірна регулююча ємкість; 5 – розвідна мережа.
Важливим залишається питання якості питної води. На думку експертів ВОЗ, приблизно 80% усіх хвороб у світі пов'язані з поганою якістю питної води. Діючі в Україні санітарні правила охоплюють 1350 інгредієнтів, ідентифікованих у водних джерелах, а чинний ДСТУ “Вода питна” містить тільки 28 показників. Проте у 232 населених пунктах України якість води не відповідає навіть державному стандарту. Сьогодні водопостачання більшості міст базується цілком на підземних водах (62%), в 21% міст є змішані джерела водопостачання і менше 17% міст використовують поверхневі джерела.
Каналізація. Забезпечення належного санітарного стану населених пунктів та промислових підприємств можливе тільки за умови організованого збору та своєчасного видалення за межі їх території стічних вод з наступним очищенням та знезаражуванням.
Каналізація населеного пункту – це комплекс інженерних споруд та обладнання, які призначені для прийому та транспортування стічних вод до очисних споруд. Система каналізації населеного пункту складається з цілого комплексу елементів та підсистем (рис. 11.3).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО“ на сторінці 3. Приємного читання.
