Для розчленування природно-територіальних комплексів за геохімічними критеріями базовою є концепція однорідності умов міграції речовини
Рис. 7.2. Структурна схема загального екологічного простору радіоактивно забруднених територій
[247]. Для районування територій за цим критерієм доцільно застосовувати принципи типології, які розробив А.Г. Перельман [241]. Відповідно до цієї проблеми використовують фрагмент (тріада) ієрархічного ряду типологічних одиниць геохімічної класифікації елювіальних ландшафтів, а саме: клас – рід – вид. Перелічені одиниці належать до мезорівня класифікаційної ієрархії і утворюють таксон “геохімічний ландшафт” – природний, відносно однорідний життєвий простір біоценозу.
На другому етапі, тісно пов'язаному з першим, розробляються систематика і модельний опис геохімічних процесів, що є істотними для підсистем, а також характеристика їх взаємодії з іншими елементами природно-техногенних систем. Ця проблема зводиться до обґрунтування і реалізації комплексних систем прогнозування техногенних змін екосистем, а також відповідних схем моніторингових спостережень.
Результати впливу одного і того ж типу ландшафту на тотожні за складом, щільністю і формою радіоактивні та інші токсичні випадіння мають різний екологічний зміст залежно від різновидів існуючої і майбутньої (що планується) інфраструктури. Функціональний тип ландшафту – це результат процесу природокористування, його технології та тривалості. Кожний вид природокористування характеризується своїми нормативами радіаційної безпеки [220].
Компоненти екосистем ПТК за характером функціонування є відкритими біологічними і геохімічними системами, тобто обмін речовин та енергії відбувається не тільки між компонентами всередині однієї екосистеми, а й між сусідніми і навіть віддаленими. Такому обміну сприяють рухливість повітря, води, дифузія, фільтрація через ґрунти і материнські породи, життєдіяльність організмів, господарська діяльність людини. Тому узагальнена оцінка радіоекологічного стану ПТК має не тільки ґрунтуватися на функціональній структурі, але також враховувати стан кінцевого ланцюга міграції на основі уявлень про каскадну структуру локальних і регіональних водозборів. Це є предметом дослідження геосистемного ієрархічного рівня. Стан всієї системи, її здатність до автореабілітації характеризуються вектором альтернативності типу: “мінімальна – слабка – середня – сильна – максимальна”; “норми – стабілізації – ризику – лиха– кризи” тощо [57] (рис. 7.2).
Отже, з використанням системної моделі можна повніше охопити комплекс процесів і чинників, провести їх зіставлення з допустимими рівнями забруднення і виразити навантаження чи ступінь деконтамінації узагальненим числовим показником. Це дає змогу порівнювати екологічний стан екоценозів локальних водозборів, окремих ландшафтів і регіонів у цілому, що мають неоднорідний рівень і речовинний склад забруднення, знаходяться у різних природно-кліматичних умовах та характеризуються різним напрямом господарсько-соціального використання. Це важливо для аналізу тенденції просторово-часових змін антропогенного навантаження і оцінки соціально-екологічної ефективності реабілітаційних і природоохоронних заходів, прийняття адміністративних і політичних рішень [117–120].
Запропоновані у монографії критерії є базовими засобами прогнозування радіоекологічного стану та розробки заходів щодо реабілітації радіаційно забруднених територій, оптимізації системи радіоекологічного моніторингу.
Заключення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Самоочищення природного середовища після чорнобильської катастрофи» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критерії самоочищення радіаційно забруднених екосистем“ на сторінці 3. Приємного читання.
