Розділ «Лицарський двобій»

Коли Іґраїна з лицарем вибралися з пащі кам'яного лева, у Ґільґаладовому таборі вже сурмили сурми, сповіщаючи про майбутній бій. Смутний лицар тихенько свиснув, і невдовзі з-поміж дерев вибігла його сива кобила. За нею поспішав Ланцелот. У гривах коней теліпалися реп'яхи, однак вигляд обоє мали ситий і вдоволений.

Іґраїна пестливо погладила Ланцелотові морду й скочила в сідло.

— Скоро тут буде гаряче, — прошепотіла вона на вухо коневі. — Сподіваюся тільки, що тебе тут ніхто не впізнає.

Вони з лицарем мовчки поскакали до Ґільґаладового табору. Смолоскипи для двобою вже палали навколо майданчика, хоча надворі ще тільки сутеніло. Коли Смутний лицар з Іґраїною наблизилися до шатер, Ґільґаладові вояки розступилися, утворивши вузький прохід, яким той, хто кинув виклик їхньому ватагові, міг проїхати зі своїм зброєносцем до майданчика. На дерев'яному помості вже тронував у кріслі Ґільґалад, його обступали лицарі й слуги. Посеред огородженого майданчика нетерпляче очікував свого супротивника Рован Бездушний. Кінь його був розцяцькований, немовби до великого турніру, а в нього самого на шоломі погойдувався криваво-червоний плюмаж.

— О, ви знову скористалися чорним ходом! — вигукнув він, коли Смутний лицар з Іґраїною під’їхали ближче.

— А ви гадали, ми опустимо місток, і Ґільґалад Ненатлий без бою ввійде до Бобернеля? — відказав Смутний лицар, притримавши коня якраз перед помостом. Звівши погляд на того, хто сидів там у кріслі, він гукнув: — Не забудьте про своє слово, Ґільґаладе! Усі ваші вояки — мої свідки. Якщо ваш лицар зазнає поразки, ви знімете облогу. Хто ламає своє слово, той втрачає честь!

Ґільґалад згорнув на грудях руки й відповів:

— Мій лицар не зазнає поразки. А тепер годі розводити балачки. Пора битися!

Не сказавши більше жодного слова, Смутний лицар поскакав на своє місце. Там не було ні герба, ні корогви. У землі стримів лише спис. Іґраїна сягнула рукою до капшука на паску й дістала невеличкого згортка.

— Я знаю, ви відмовилися від свого герба, позаяк утратили честь, — прошепотіла вона до Смутного лицаря. — Але я прихопила з собою корогву з гербом мого прадіда. Вона на всіх турнірах розвівалася перед його шатром; Можна, я прив’яжу її до вашого списа?

Смутний лицар усміхнувся.

— Роби, що вважаєш за потрібне, зброєносцю, — стиха промовив він.

І дівчинка розгорнула корогву Пелея Бобернельського. Та була місцями в плямах, але й досі дуже гарна. На золотій книжці сидів бобер, а поряд змія обвивала стовбур дерева. Прив’язавши корогву золотистим шнурком до встромленого в землю списа, Іґраїна стала своїм конем поряд з конем Смутного лицаря.

— Гаразд, — буркнув лицар, потім опустив забороло й сів у сідлі рівно, як свічка.

— А хто у вас за зброєносця? — гукнув із другого кінця майданчика Рован Бездушний. — Чи не ота мала замазура? Я вже затуляю очі на те, що вона верхи на коні, хоч зброєносцям це й не належиться. Не зашкодить мені й те, що на ній обладунок. Та відколи це дівчаткам дозволено слугувати зброєносцями? Мені здається, ви — завше Смутний лицар, який тільки те й робить, що зітхає, суворо додержуєтесь лицарських законів!

Смутний лицар люто, різким рухом підняв забороло.

— Ви добре знаєте, яких законів я додержуюсь! — вигукнув він через майданчик. — Це — закони честі. Захищай слабших. Не пожадай того, що не твоє. Силу й майстерність у володінні зброєю використовуй лише у чесних змаганнях. Ніколи й нізащо не ламай слова, яке даєш. І не прагни влади задля влади. Такі лицарські закони. І хто їх додержується — чи то чоловік, чи то дівчинка, — на долю того випаде честь, якої він заслуговує. Отож не смій ображати цю дівчинку!

Рован Бездушний глузливо скривив своє бліде обличчя.

— Я вам не зброєносець, щоб ви тлумачили мені закони лицарства, — відказав він. — Якщо оцій малій замазурі до вподоби вдавати з себе вашого зброєносця, то й нехай. — І він, різко клацнувши, також опустив своє забороло. — А тепер я хочу битися!