Розділ «Три панни з Гори сліз»

Вони вирушили всі до шатра Рована Бездушного. Ґільґалада з його управителем лишили там, де ті й були, — у повітрі, а Сізіф зостався їх сторожувати. Щоправда, котові це припало не до шмиги, але Мелісанда начарувала йому під самісінький ніс повне відро жирненької риби, і в такий спосіб його пощастило вмовити.

У червоному шатрі було темно-темно, хоч в око стрель. Одначе Альберт, сер Ламорак і красуня Мелісанда після їхнього чародійства з блискавкою й досі були всіяні іскорками, і всі троє просто-таки чудесно сяяли. У м’якому світлі, що лилося від них, соколів на жердочці було добре видно. Птахи сиділи зіщулившись, поховавши голови під крило. І цього разу першим сполохано стрепенувся найменший, тривожно закрутив на всі боки головою й, почувши кроки, скрикнув. Як і вдосвіта, коли Іґраїна прослизала повз нього, він розпростер крила й заходився неспокійно переступати з лапи на лапу. Решта троє також заспано повитикали з-під крил голови.

— Ось бачите, — мовила Іґраїна, — соколів четверо. Можливо, справжній лише той, котрий щоразу так полохається?

— Можливо, — стиха мовив Смутний лицар, потім ступив до птахів і поскидав з них шкіряні ковпачки.

У незвичайному світлі, що розливалося в шатрі, соколи стривожено закліпали повіками.

— Шляхетний лицарю, — промовила Мелісанда, кладучи руку на його плече, закуте в панцир, — завдяки вашій відвазі ми дістали час і змогу, щоб знову поставати людьми. А тепер дозвольте, ми допоможемо вам.

Смутний лицар недовірливо обернувся до неї.

— Ви хочете сказати, що могли б зняти Ґільґаладові чари? — спитав він.

— Ну, звісно! — відповів сер Ламорак. — Виправити помилку в чаруванні, знаєте, багато важче, ніж зняти звичайні чари.

Красуня Мелісанда делікатно відтрутила лицаря вбік, підійшла до жердочки з птахами й узяла зі свого плеча меншу з двох чародійних книжок. Коли вона посадила її собі на ліву долоню, книжка почала щось тихенько наспівувати.

Соколи, прислухаючись до цих дивних звуків, неспокійно засмикали головами.

— Сторінка четверта, — стиха мовила Мелісанда, і книжка розгорнула сторінку, рясно розмальовану строкатими тваринами й птахами. Вони, мов живі, повзали, стрибали й пурхали з літери на літеру.

Мелісанда заплющила очі, піднесла книжку трохи вище й голосом, ледве чи й гучнішим, ніж шепіт вітру, проказала:

Птахи,

ви ж були щасливі!..

Скиньте

пір’я це фальшиве,

станьте

тими, ким були ви!