Розділ «Лицарський двобій»

Рован Бездушний дав коневі остроги, помчав до своїх зброєносців і вихопив з руки крайнього з них списа.

Іґраїна й собі подала Смутному лицареві першого списа. Коліна в неї трохи тремтіли, а ненависть до Шпичастого зненацька важким каменем стала їй у грудях.

— Ви дали мені слово, Іґраїно Безстрашна, — прошепотів до неї Смутний лицар. — Лишайтеся там, де стоїте, хоч би що тут діялося.

Іґраїна кивнула головою. Потім роззирнулася. Довкола обведеного стрічкою майданчика юрмилися Ґільґаладові вояки. Іґраїна поглянула поверх їхніх голів на замок. Між зубцями над брамою стояли Альберт і Бертрам. Вони здавалися звідси маленькими-маленькими — й були безмежно далеко. І раптом Іґраїну — на якусь коротку мить — пойняв страх, що вона повік уже не повернеться до Бобернеля. Звідси, з-за спин усіх оцих вояків, замок справляв враження зовсім невеличкого, старого й занедбаного. На карнизі нерухомо застигли кам’яні леви, а голови химер позаплющували очі. Іґраїна перевела погляд на дерев’яний поміст, проте Ґільґалад, схоже, таки нічого не завважив. Він прикипів очима до двох лицарів. Потім зробив знак — четверо слуг піднесли до губів мисливські ріжки й просурмили початок двобою.

Смутний лицар і Рован Бездушний затисли кожен під пахвою по довгому спису, востаннє зручно вмостилися в сідлі, й коні, форкаючи, понесли їх через курний майданчик назустріч один одному. Обладунки їхні брязкотіли, коні під тягарем вершників у важких панцирах натужно сопіли. Червоний плюмаж на шоломі в Шпичастого спалахував вогненним омахом. Коли між наставленими вперед списами лишилася відстань на корпус коня, Іґраїна затамувала подих. Ґільґалад у кріслі всім тілом напружено подався вперед.

Спис Рована Бездушного зі страшним тріском ударився в обладунок Смутного лицаря. Але й цей уцілив свого супротивника — точнісінько поміж шпичаків на обладунку. Обидва лицарі похитнулися в сідлах, але з коня жоден не впав. Бездушний, не доїжджаючи до свого місця, люто пожбурив розтрощеного списа в куряву. Один з його зброєносців притьма кинувся на майданчик і підібрав обладунок. Смутний лицар свого зламаного списа підвіз до Іґраїни сам. Дівчинка аж ужахнулася, почувши, як важко він дихає.

— Вас покалічено? — стурбовано прошепотіла вона.

— Ні, — видихнув лицар, похитавши головою. — І це, мабуть, неабияк здивувало Бездушного. Адже досі він щоразу вибивав мене з сідла вже в першому заїзді.

Рован Бездушний також повернувся на свій бік майданчика. Його зброєносці налякано повтягували голови в плечі, коли він з коня заходився кричати на них, розлючено копати їх ногами й вибивати їм з рук усі списи, які вони йому подавали.

— Шукає списа із зеленкуватим світінням, — прошепотіла Іґраїна Смутному лицареві.

Той сидів на коні поруч із нею нерухомо, з піднятим заборолом і мовчки спостерігав, як шаленіє його супротивник. Іґраїна вклала йому в руку другого списа.

Ґільґалад занепокоєно стежив за своїм управителем. Нарешті Рован Бездушний роздратовано вихопив з руки одного зі зброєносців списа, ще раз недовірливо оглянув його й затис під пахвою. Потому люто хряснув заборолом, опускаючи його, й погнав коня знову на майданчик.

Сонце поволі сідало за ліс. Уже темніло, але запалені смолоскипи освітлювали порожній майданчик між шатрами й замком. Угорі на мурі Альберт поскликав своїх світлячків, щоб вони осявали зубці. З вікна вежі сочилося зеленкувате світло.

І знову Ґільґаладові слуги засурмили в ріжки. І вдруге обидва лицарі погнали коней один на одного. Промчавши вже кілька метрів, вони понаставляли довгі списи вперед. Залізні наконечники погойдувалися вгору-вниз, цілячись у груди супротивника. І знову Рован Бездушний ударив Смутного лицаря на якусь мить раніше, але вдарив не дуже влучно. Його спис лише кресонув по закутому в панцир плечу Смутного лицаря. Зате той штурхонув тупим вістрям Бездушному просто в груди. Від того могутнього поштовху Шпичастий хитнувся в сідлі так, що, аби не впасти, мусив ухопитися за кінську гриву.

У натовпі вояків, що збилися довкола майданчика, прокотився шепіт. Ґільґаладові люди сиділи навіть на пращах, відкочених убік, на зіпсованому тарані, — скрізь, звідки було добре видно цей бій двох лицарів. А на помості Ґільґалад Ненатлий, згорнувши на грудях руки, люто пожовував свого вуса. Отямившись від удару, його управитель через силу випростався в сідлі, під’їхав похитуючись до своїх зброєносців і добив на них зламаного списа. Іґраїна не розчула, про що він там їм кричав, але побачила, як двоє вояків полишили майданчика й подалися до шатра свого господаря.

— Він і досі гадає, що йому подають не того списа! — прошепотіла Іґраїна, коли Смутний лицар знову стояв уже біля неї.

Він підняв забороло, й дівчинка простягла йому хустину, щоб він утер спітніле обличчя.

— Це ви чудово зробили! — всміхнулася вона. — Я ще зроду не бачила такого влучного удару списом.

— Не перебільшуйте, — відказав лицар і, не втримавшись, усміхнувся. Потім стиха додав: — А він розлютився. Розлютився так, що вже втрачає пильність. Це для нас добре, дуже добре!

— А світло у вежі стає чимдалі яснішим, — прошепотіла у відповідь Іґраїна. — Чарування триватиме вже не довго. Тож не дуже тепер ризикуйте. А крім того, у нас лишилося всього-на-всього три списи, та й то один із них трохи трухлявий.