Розділ «Товариш у ямі»

Вежа з темницею стояла трохи віддалік, у найтемнішому кутку замкового двору. Біля дверей стовбичив, прихилившись до муру, охоронець — довготелесий худий чоловік, що знуджено колупався трісочкою в зубах.

— Лиш один, — буркнула собі під ніс Іґраїна. — Тоді клопоту буде, мабуть, не багато.

Перед тим, як дівчинка мала вирушити в дорогу, Альберт навчив її десятка чарівних замовлянь — на різні випадки. Тепер треба було тільки скористатися одним із них, потрібним.

— Ходи зі мною, Сірий, — прошепотіла Іґраїна на вухо віслюкові. — Ти мені знадобишся. Та якщо хоч раз крикнеш…

Сірий любив покричати та ще й на все горло.

— …то вони зроблять із тебе віслючу ковбасу, — доказала дівчинка. — А я опинюся біля Бертрама в темній ямі. Утямив?

Віслюк лише зневажливо форкнув. Та коли Іґраїна попростувала до охоронця біля дверей, Сірий покірно, мов овечка, потюпав за нею.

— Добридень, — привіталась Іґраїна й зробила кніксен. — Я маю здати тут яйця.

— Що ти мелеш?! — пробурмотів чоловік і сплюнув. — Хіба не бачиш, що тут не кухня?

Іґраїна, поморщивши чоло, звела очі на вежу.

— Не знаю…

Довготелесий охоронець нахилився до неї й процідив:

— Тут буцегарня! Отож забирайся звідси, мала, поки не пізно. Утямила?

Іґраїна широко розплющила очі.

— Буцегарня? — святобливо прошепотіла вона. — І в ній хтось сидить? Може, ще й закутий у ланцюги?

— Ну, звісно, сидить один, — буркнув охоронець. — Чи ти гадаєш, що я стовбичу тут просто так, задля втіхи? Але ланцюгів на ньому немає. Самої ями й оцього ось… — Він тицьнув Іґраїні під ніс свого довгого списа. — Цього, либонь, досить.

— Он як! — Іґраїна поставила кошика з яйцями на землю й подарувала охоронцеві свою осяйну усмішку. — Спляча красуня? — промурмотіла вона сама до себе. — Атож, це, Мабуть, буде саме те, що треба. Як там сказано?:

— Ушивайся, мала! — гаркнув охоронець і знову заходився колупатись у зубах.

Однак Іґраїна й не думала йти. Натомість вона, не зводячи очей з чоловіка, зашепотіла: