Розділ «Несподіваний гість»

Леви ричали хрипко, так наче горло в обох було забите пилюкою.

Іґраїна злякано змахнула з очей воду й, відіпхнувши з дороги застиглого боввана, кинулася східцями на мур. Сізіф уже стояв фиркаючи між зубцями. Іґраїна хутко стала навколішки поруч із ним і виглянула вниз.

Ошкіривши зуби, величезні кам’яні леви на карнизі били хвостами по мурі й ричали так гучно, що змії в рову аж насторожено повитикали з води голови.

Зі сходу до замку навскач наближався вершник.

— Гей, що там у вас за переполох? — сердито гукнула згори Іґраїна до левів. — То не чужинець, ви, кам’яні мармизи, то Бертрам, дюстерфельзький стайничий!

Леви збентежено постуляли пащі.

— А й правда! — буркнув лівий і заплющив очі. — Вона має рацію.

— Це голуби винні! — ображено фиркнув правий. — Тільки те й роблять, що гидять нам на очі. Скоро я вже не відрізню коня від однорога.

—і Атож, це просто казна-що, кричуща неповага! — пробурмотів лівий.

Але Іґраїна їх уже не слухала. Брязкаючи кольчугою, вона збігла східцями вниз і помчала через двір. Сізіф подався вслід за нею.

— Хто там до нас їде, доцю? — гукнув з вікна вежі сер Ламорак.

— Ох, та леви знову марно зчинили переполох! — крикнула у відповідь Іґраїна. — Це Бертрам, дюстерфельзький стайничий.

— Ой лишенько! — простогнав сер Ламорак. — Видко, баронеса знову хоче влаштувати оті свої нудні перегони на конях. Скажи йому, люба, що нам ніколи.

Іґраїна стенула плечима й побігла до відчиненої брами.

Стайничий проскакав через звідний місток повним чвалом. Обличчя в нього було розпашіле й червоне, а змилений кінь під ним важко форкав. У тінистому дворі Бертрам зморено сповз із сідла. Іґраїна принесла коневі відро води й віхтем соломи насухо витерла йому боки. Гладкий стайничий, відсапуючись, усе ще хапав ротом повітря.

— Ох і погода! — важко хекав він. — Прокляття! Краще б уже линув як із відра дощ. А де це твій батько, Іґраїно?

— Чаклує над подарунком мені на день народження, — відповіла дівчинка, прибираючи коневі з лоба гриву. — Не надумайся тільки йому заважати! Чи не хоче баронеса знов улаштувати перегони?

Стайничий похитав головою.

— Веди мене до батька й матері, — видихнув він. — Я маю для них важливу новину.