Розділ «Шляхетна пропозиція»

Коли Іґраїна зі Смутним лицарем ступили до чарівницької кімнати, сер Ламорак і красуня Мелісанда саме щось помішували копистками у великому цебрі.

— Як на мене, люба, то бракує ще трішечки дягелю, — невдоволено мурмотів сер Ламорак, не випускаючи з рильця копистки.

— Дягелю? Либонь, маєш рацію. — Красуня Мелісанда обернулася до книжок, що гралися під столом у піжмурки: — Чи не була б котрась із вас така ласкава й не принесла б нам щіпку дягелю?

Найменша, невдоволено щось буркочучи, вибралася з-під столу й зникла в сусідній кімнаті.

— Ну, то як справи? — поцікавилась Іґраїна. — Коли ви вже питимете це зілля?

— Боронь Боже, голубонько! Ні, пити його не треба, — відповіла Мелісанда. — У ньому треба лише посидіти, розумієш? Просто скупатися. Велетове волосся чудово розчинилося. Тепер усе це ще шість годин має настоюватись у чарівній формі, а тоді внизу, в купальні, ми виллємо його в шаплик і додамо теплої води. Гадаю, щойно зайде сонце, можна буде розпочинати зворотне чарування.

— Атож, і десь близько півночі, не пізніше, ми обернемо цього Ґільґалада на жабу або на щось таке — залежно від того, що саме нам спаде на думку, — сказав сер Ламорак. — А що той мерзотник тепер робить?

— О, Альберт надійно тримає все в руках, — відповіла Іґраїна. Про звідний місток та повидло вона батькові й матері не згадала. У них і так досить клопоту.

— Чи казав уже тобі Альберт про те, що, коли ми братимемо купіль, щоб перевтілитися знову на людей, може виникнути ще одне невеличке ускладнення? — поцікавилася Мелісанда.

Повернулася книжка з дягелем. Вона вибралася Мелісанді на щетинясту спину й висипала порошок у вогненно-рудий відвар. У кімнаті розлилися приємні пахощі.

— Ще одне ускладнення? — насторожено перепитала Іґраїна.

— На жаль, так, золотко. — Сер Ламорак ще раз добре розмішав зілля й відкинув копистку в куток. — На це перевтілення піде вся чарівницька сила, що є в Бобернелі. Тим-то ми з мамою й потерпаємо, що, поки братимемо купіль, наша оборона буде… е-е… не досить надійна. Розумієш?

Іґраїна наморщила чоло.

— Ти хочеш сказати, кам’яні химери, леви, водяні змії, чари в рову тоді не зможуть нас захистити?

Сер Ламорак і красуня Мелісанда закивали головами.

— Вони тоді, так би мовити, спатимуть, — зітхнула красуня Мелісанда.

— Що ж, доведеться Альбертові добряче попрацювати, — промурмотіла Іґраїна. — І як тільки він з цим упорається? Він-бо не зможе бути одночасно скрізь. А довго ви маєте брати ту купіль?

— Десь із годину, — відповів сер Ламорак. — Якщо туди не впаде котрась із книжок. Бо тоді це триватиме трохи довше.

— Лишенько, цілу годину?! — Іґраїна заклопотано підійшла до вікна й виглянула надвір.