Розділ «Іґраїнин план»

— І що тепер? — озвався Альберт. — Він усі десять днів не чекатиме й запевно знову навідається сюди раніше.

Вони з Іґраїною сиділи на килимі в чарівницькій кімнаті. Співучі книжки пригнічено нишкнули на полицях, а сер Ламорак та красуня Мелісанда занепокоєно дріботіли туди-сюди серед свого чарівницького причандалля.

— Ще б пак, — зітхнула Мелісанда. — Він приїде сюди дуже скоро, бо гадає, що нас немає вдома і руки в нього розв’язані.

— Так воно, зрештою, і є, — пригнічено мовив Альберт. — Чарувати ви не можете, тож справді виходить, що він має справу лише з двома дітьми.

— Таж ні, це зовсім не так! — вигукнув сер Ламорак, і його рожеві свинячі вуха від хвилювання затремтіли. — Ти в нас уже чудовий чарівник, сину. А крім того, тобі допоможуть книжки.

На полицях почулося тривожне перешіптування.

— Але ж він щойно склав лише третій іспит із чародійства! — вигукнула одна з грубих книжок.

— Отож-бо й воно! — підпряглася зовсім тоненька книжечка. — Ми не можемо працювати з таким початківцем. Він не вміє навіть до пуття читати наше письмо.

— А ось і вмію! — Альберт ображено підхопився на ноги. — І знаю, на котрій сторінці кожна з ваших чародійних пісень. Я стільки разів проказував ті сторінки вголос, що навіть мої мишки майже всіх їх вивчили напам’ять.

— Ні, це просто… просто… — Книжки зашепотілися. — Це просто нас ображає! — вереснула одна з них.

— Ох, та не будьте такі манірні! — зітхнула Іґраїна й стала поруч із братом. — Як стирати з вас порох, то ви — до нас, а як чарувати, то…

— Тихо, тихо, любі мої! — захрюкав сер Ламорак і, легенько підштовхуючи п'ятачком сина й доньку, примусив їх знову сісти на килим. — Тепер справді не той час, щоб заводити сварку.

— Любі мої книжечки, повірте мені, в того Ґільґалада вам би не сподобалося, — промовила Мелісанда.

— Він через день не стирав би з вас порох! — сердито вигукнула Іґраїна! — І стояли б ви в нього, звичайно, не на м'яких полицях, а на голих!

— Він би спакував вас у скриню й посадив зверху трьох лицарів стерегти її, — додав Альберт. — А працювати на нього вам довелося б так, що аж сторінки сипались би.

Книжки спантеличено перезирнулися й тривожно завовтузилися на своїх зручненьких полицях.

— Ви, книжки, краще поможіть Альбертові, — сказав сер Ламорак. — Тут усього-на-всього на кілька днів роботи.

— Нехай не гортає нас туди-сюди! — вигукнула грубезна червона книжка.

— І не загинає сторінок! — буркнула ще одна. — Жодних закладок, і щоб тон вибирав привітний!