Розділ «Двобій чарівників»

— Де Рован Бездушний? Ваша сестра казала мені, що тепер він — Ґільґаладів управитель.

— А-а, ви маєте на увазі отого Залізного їжака! — Альберт знову сів на мур і склав навхрест пальці.

Чародійна книжечка щось півголосом загула, і кругляки на пращах обернулися на маленьких дракончиків, що, поквапно б’ючи крильми, відразу кинулися врозтіч.

— Це ми з Бертрамом охрестили того чолов’ягу Залізним їжаком — через його утиканий шпичаками обладунок, — пояснив Альберт. — Сьогодні вранці він з кількома вояками кудись поскакав — мабуть, красти в селян свиней та курей, щоб Ґільґалад мав чим годувати своє військо. Учора вранці його перед замком теж не було. Об’явився тут аж десь над полудень.

— Он як, — буркнув Смутний лицар і, замислившись про щось, задивився вдалину.

Іґраїна стурбовано спостерігала його збоку.

— Чи ви підете зі мною? — спитала вона, щоб вивести його з роздумів. — Хочу поглянути, як у наших батька з матір’ю посуваються справи зі зворотним чаруванням.

Лицар звів очі на Альберта й спитав:

— Чи потрібна вам моя допомога?

— Ні, ні, йдіть собі, — відповів Альберт. — Я впораюсь тут і сам. Ґільґалад тепер трохи подметься. Він робить так щоразу, коли в нього нічого не виходить із чаклуванням. Але принесіть мені трохи печива. І прихопіть із собою Сізіфа.

— Тільки не кажи, що він сидить над ровом з водою, — кинула Іґраїна.

— А де ж іще! Сидить біля дверей у мурі, — відповів Альберт. — І гадаю, що знову зжер уже трьох Ґільґаладових вояків.