Розділ «Двобій чарівників»

— Повидло?! — гримнув Альберт. — Хіба ми не заборонили вам потай ласувати повидлом або чимось іншим таким липким? — Він грубо схопив книжечку й спробував розняти склеєні сторінки.

Тим часом звідний місток опускався чимдалі нижче.

Глузливо посміхаючись, Ґільґалад поглядав знизу на Альберта. За кріслом у Ґільґалада зібралися його вояки зі списами й мечами, ладні щомить удертися через зрадливий місток до замку.

— Зараз знайду! — вигукнув Альберт, гарячково гортаючи книжечку. — Ще кілька секунд.

— Біжімо, шляхетна Іґраїно! — крикнув Смутний лицар і, брязкаючи обладунком, притьма кинувся сходами вниз у двір.

Іґраїна подалася вслід за ним.

— Треба заблокувати ланцюг! — гукнув їй лицар. — Несіть списи, ратища — будь-що.

Іґраїна побігла через двір до збройової комори.

А Смутний лицар тим часом схопив корбу звідного містка, що її немовби обертала якась невидима рука. У розпачі він спробував крутнути її в протилежний бік, але Ґільґаладові чари були сильні, й хоч як лицар напружувавсь, а місток опускався далі — щоправда, вже повільніше, але ж опускався. Зрештою Смутний лицар устромив свого меча в одне з кілець ланцюга. Однак меч зламався.

— Ось! — крикнула Іґраїна й кинула на землю всі списи, які в поспіху встигла знайти в зброярні.

Вони заходилися встромляли списи один по одному в залізні ланки ланцюга, щоб заблокувати його. Проте списи відразу розліталися на друзки. А місток неспинно опускався. У мурі вже зяяв отвір. Тепер вхід до замку закривала лише стара трухлява брама.

І раптом з муру до Іґраїни долинув тоненький монотонний спів, а вслід за ним — гучний, чіткий Альбертів голос:

Підіймись, місток зрадливий,

Не впирайся, норовливий,

Не гніви Альберта марно,

підкорись, поводься гарно!

Бо тебе я бурим

зроблю черв’яком

і голодним курам

віддам на прокорм!