Розділ «Товариш у ямі»

Не стій на шляху, не чини перешкод,

дай справу зробити без зайвих пригод!

Хай злипнуться в тебе, хай стуляться очі!

Як Спляча красуня, засни аж до ночі!

І не прокидайся, допоки мій сміх

не звільнить тебе знов від чарів моїх!

Уже після перших цих слів охоронцеві повіки важко опустилися, а коли Іґраїна доказала замовляння, чолов'яга вже гучно хропів.

— Хай тобі біс! — прошепотіла Іґраїна й пальцями затискала охоронцеві носа доти, доки він перестав хропіти. Тоді опустила йому забороло — щоб ніхто не помітив, що спить, підперла під пахву списом — так, щоб не впав, — і відчинила двері до вежі. Вони були тільки на самому засуві. Потім перетягла віслюка через поріг і ногою причинила за собою двері.

У вежі стояла темінь. Денне світло проникало сюди лише крізь кілька вузеньких шпарин у мурі. Одного разу Іґраїна тут уже була — ще тоді, як унизу, в ямі, стояли бочки з медовим пивом. Баронеса, потерпаючи, що її припаси вже кінчаються, попросила дівчинку полічити бочки. Жінка була надто стара й квола, щоб лазити туди самій. Отож Іґраїна спустилася в те глибоке підземелля, навіть не здогадуючись, що там кишма кишить павуків. У неї ще й досі, щойно вона згадає про них, шкіра береться сиротами.

— Та ходімо вже, Сірий, — прошепотіла Іґраїна й потягла впертого віслюка ближче до ями.

Над ямою на вірьовці погойдувався великий кошик. Іґраїна відсунула вбік дві дошки, що сяк-так прикривали яму, і обережно нахилилася над безоднею. Віслюк нажахано закотив очі й смикнув за оброть.

— Бертраме! — прошепотіла дівчинка в смолисто-чорну пітьму.

У ніс їй повіяло нудотно-солодкавим духом. Унизу там і досі ще пахло медовим пивом.

Якусь хвилю стояла тиша. Нарешті з глибини безодні долинув недовірливий Бертрамів голос:

— Іґраїно? О Боже, мені вже ввижаються привиди! Це, мабуть, через голод.

— Не мели дурниць! — захихотіла дівчинка. — Я не привид. Зараз спущу тобі кошика. Гляди, щоб не дістав ним по голові, гаразд?

Іґраїна взялася за корбу, коловорот зарипів, кошик поволі поплив униз і зник у темряві.

— Боже всемогутній, це таки ти, Іґраїно! — вигукнув Бертрам із глибини. — Але як же ти витягнеш мене нагору? Я ж бо дуже важкий!

— А я зі своїм віслючком, — відказала Іґраїна. — Прив’яжу вірьовку до нього, й він витягне тебе нагору. Влазь у кошик, тільки хутчіш! — Вона ступила ближче до ями, потяглася руками до коловороту, щоб відв’язати вірьовку, — й злякано відсмикнула руки назад.

— Ой! — скрикнула вона.