Розділ «Товариш у ямі»

— Бертраме, швидше, Бертраме! — квапила стайничого Іґраїна. — Ну ж бо, розсміши мене!

Стайничий невміло скривив обличчя. Обидва вояки прокладали Шпичастому шлях крізь юрбу.

Іґраїна закотила очі.

— Ну ж бо, чого ти стоїш?!

— Ага, тобі добре казати! — Бертрам скосив очі на свій ніс, поворушив вухами, надув щоки.

Іґраїна на те лише коротко хихикнула.

Шпичастий лицар протиснувся поміж двох торгівців, які саме про щось сперечалися. «Зараз він буде вже біля вежі, — промайнуло в Іґраїни. — Побачить сонного охоронця, здогадається, що той заснув не просто так, і тоді...»

— Вибач, — сказав Бертрам, — але без цього не обійтися. — Потому схопив дівчинку й залоскотав її під пахвами.

Іґраїна заллялася таким гучним сміхом, що він луною покотився через увесь двір, і Шпичастий лицар вражено обернувся. Ту ж мить охоронець біля вежі стріпнув головою, підняв забороло й збентежено повів очима довкола. Він ще встиг перевірити засув на дверях, — добре, що Іґраїна засунула його за собою, — коли Шпичастий поплескав його по плечу. Дівчинка, певна річ, не чула, про що розмовляли ті двоє, але постерегла, як Шпичастий обернувся до двох вояків, котрі його супроводжували, і обом так стусонув кулаками в груди, що вони попадали.

— Мерщій! — шепнула Іґраїна. — Вшиваймося! — Вона тицьнула Бертрамові в руку повідець Сірого й узяла стайничого попід руки. — Тепер, поки дійдемо до брами, прикидатимемося, нібито ми — батько й донька.

Отак вони біч-о-біч і рушили, пропихаючися крізь юрбу.

— Як дійдемо до стаєнь, я тебе облишу, — прошепотіла Іґраїна, коли вони поминали браму між головним і переднім замками. — Тобі краще поїхати до Бобернеля. Принаймні там ти будеш у безпеці від Ґільґаладових вояків. Перекажи Альбертові, що Ґільґалад нападе відразу, як дістане пращі.

— А ти? Що задумала ти? Навіщо тобі Ланцелот?

— Я маю привезти волосся велета, — відповіла Іґраїна, пропихаючися повз кількох мартоплясів, що витанцьовували у дворі переднього замку. — 3 моїми батьком і матір’ю стався невеличкий нещасливий випадок, як це іноді буває у чарівництві. Тепер у них обох хвостики бубликом.

Бертрам лише похитав головою.

— Я вже нічого не розумію, — зітхнув він. — Але скажу одну річ, яка, може, стане тобі в пригоді. Коли проїздитимеш на Ланцелоті повз варту біля брами й тебе спинять, скажи, що ведеш коня до джерела перед замком. Ланцелот п’є воду лише з того джерела. Про це вже знає, либонь, і нова охорона.

Іґраїна кивнула головою. Вони стояли вже біля стаєнь. Бертрам стривожено подивився в бік головної брами, крізь яку до замку саме вступав ще один загін вояків.

— Бувай, Сірий! — прошепотіла Іґраїна на вухо віслюкові. — Довези Бертрама до Бобернеля, хоч він і трохи гладкіший за мене, гаразд? А я, коли повернуся, дам тобі кілька шматочків цукру. Хоч солодке й шкодить твоїм жовтим зубам.

Замість відповіді Сірий ткнувся своєю хутряною головою дівчинці в живіт. Іґраїна стягла з нього клунка з обладунком і взяла з кошика з яйцями оброть.

— Або знаєш що, — тихо звернулася вона до Бертрама, — краще викинь яйця геть. Якщо виїздитимеш із замку з повним кошиком, це може викликати підозру.