Розділ «Товариш у ямі»

Гладкий павук заснував коловорот густою сріблястою павутиною. Він мав волохаті лапи, а на спині якийсь невиразний візерунок.

Між пальцями на ногах в Іґраїни засвербіло так, ніби вона стояла в мурашнику. Дівчинка закусила губу, ще раз простягла руку до вірьовки й, коли павук ковзнув павутиною вниз, знову відсмикнула руку назад. Як же швидко він повзав на своїх тонюсіньких лапках!

— Іґраїно! — гукнув знизу Бертрам. — Віслюк що — не подужає? О Господи, я так і знав. Я надто гладкий, еге ж?

— Тут… тут павук на коловороті! — тоненьким голоском відповіла дівчинка. — Величезний павук. Такий волохатий!

— Павук? Ой лишенько, Іґраїно! — Чути було, як десь далеко внизу Бертрам аж простогнав. — То здмухни його!

— Здмухнути? — промурмотіла дівчинка й знервовано відкинула долонею з чола пасмо кіс.

— Ну ж бо, Іґраїно, — прошепотіла вона, потім міцно заплющила очі, набрала повні груди повітря — і дмухнула. Дмухнула з такою силою, що аж у голові запаморочилося.

Коли Іґраїна нарешті розплющила очі, павутина висіла розірвана, а павук зник.

Тремтячими пальцями дівчинка відв’язала вірьовку від коловорота й, скориставшись особливим Альбертовим вузлом, обв’язала її навколо віслюка. А тоді, тихенько прицмокуючи язиком, потягла Сірого за собою. Бертрам був справді далеко не пушинка, і невеличкому віслюкові довелося докладати неабияких зусиль.

— Іґраїно, кошик пішов угору! — вигукнув стайничий.

Двічі Сірий намагався показати свій норов: він просто ставав, та й край. І тоді Бертрам зависав у кошику, погойдуючись, над безоднею. А проте Іґраїна, сварячи, чухаючи й посмикуючи віслюка, тягла його далі.

— Ну ж бо, ще трішечки, — примовляла вона. — Ступай, ти ж можеш!

Зненацька надворі почулися гучні голоси.

— Замри, ані руш! — прошепотіла Іґраїна до віслюка й шмигнула до дверей.

— Чого ж ти став, Сірий?! — долинув з глибини Бертрамів голос. — Гладунчик Бертрам знов у яму не хоче!

— Чш! — шикнула Іґраїна й припала вухом до дверей.

— Ти лишень поглянь на цього Бальдура! — почула вона хрипкий голос. — Знову хропе на чатах! Якщо його побачить Шпичастий, Бальдур опиниться в ямі у компанії з отим гладким стайничим.

Хтось другий глузливо зареготав.

— Уявляєш, ось візьмемо й розкажемо Шпичастому, що його охорона біля ями хропе, аж увесь Дюстерфельз двигтить! Ото сміху буде!

— Ще б пак! — відповів другий. — Спи собі, Бальдуре, спи. Скоро до тебе навідаються гості.