Розділ 57. Звершилося

Здається, вона таки змирилася з моїм рішенням.

«Не змирилася, — не погодилася Мелані.— Просто я не знаю, як тебе зупинити. І я відчуваю, як близько кінець. Мене це лякає. Ну хіба не смішно? Я до смерті перестрашена».

«Я почуваюся точно так само».

— Вандо? — озвався до мене Кайл.

— Так?

— Вибач.

— Гм… За що?

— За те, що намагався тебе вбити, — сказав він без жодних емоцій. — Я помилявся.

Іян поперхнувся.

— Доку, будь ласка, скажіть, що у вас є диктофон.

— Вибач, Іяне. Немає.

— Цю мить треба зберегти для нащадків, — похитав Іян головою. — Ото я вже не думав, що доживу до того дня, коли Кайл О’Шей визнає, що він помилявся. Давай, Джоді. Від такого шоку ти маєш прокинутися.

— Джоді, люба, ну хіба ти не хочеш вступитися за мене? Скажи Іянові, що раніше я ніколи не помилявся, — жартував Кайл.

Було приємно. Приємно усвідомлювати, що я таки встигла заслужити визнання Кайла. Такого я навіть не очікувала.

Більше тут робити нема чого. Не було сенсу відтягувати неминуче. Отямиться Джоді чи ні — я вже не зійду з обраного шляху.

Тож я взялася до третьої й останньої справи: збрехала.

Я відійшла від ліжка, глибоко вдихнула й потягнулася.

— Іяне, я так утомилася, — мовила я.

Чи справді я брехала? Звучало досить правдиво. Це був довгий-довгий день — мій останній день у печерах. Тільки зараз я усвідомила, що не спала всю ніч, власне, не спала з часу нашої останньої вилазки; я була таки виснажена.

Іян кивнув.