Розділ 57. Звершилося

— Гаразд, — мовив Джеб. — Вандо, твоя позиція?

— Мелані має повернутися, — мовила я коротко і твердо — щоб не виникло й охоти сперечатися.

— А твоя, Іяне?

— Ванда потрібна нам тут.

Коротко, твердо — він копіював мене.

Джеб кивнув.

— Важка задача. Вандо, чому я маю підтримати тебе?

— На місці Мелані ви б теж хотіли отримати своє тіло назад. Тож і Мелані не можна в цьому відмовляти.

— Іяне? — запитав Джеб.

— Джебе, ми повинні думати про те, що вигідно всім. Ванда вже подарувала нам і здоров’я, і безпеку, про які нам годі було і мріяти. Вона життєво потрібна не тільки для виживання нашої громади — для виживання всієї людської раси. Одну людину не можна ставити вище за все людство.

«Він має рацію».

«А тебе ніхто не питає».

— Вандо, що каже Мелані? — втрутився Джаред.

«Ха!» — ущипнула мене Мелані.

Я подивилася в Джаредові очі, і сталося щось дивне. Все те, що я недавно переживала, кудись поділося, забилося в найпотаємніший куточок моєї свідомості. А я сама рвалася до Джареда з тим відчайдушним, божевільним бажанням, яке палало в мені з часу нашої першої зустрічі. Наше тіло не належало ні мені, ні Мелані — воно належало Джаредові.

Для нас двох тут було затісно.

— Мелані вимагає, щоб я повернула їй тіло. Повернула їй життя.

«Брехуха. Скажи їм правду».

«Ні».

— Брехуха, — сказав Іян. — Я бачу, що ти з нею сперечаєшся. Вона хороша людина. Вона знає, як сильно ми потребуємо тебе.