Розділ 55 Прив’язаність

Аж раптом Джеб прокашлявся, від чого Сонні підскочила й затремтіла. Неважко здогадатися, які напружені її нерви. Душі болісно переносять насилля і жах.

Колись давно Джаред розпитував мене й поцікавився, чи схожа я на інші душі. Так ось, ні я, ні моя шукачка не були схожі на інших, а Сонні була просто втіленням нашого лагідного, боязкого виду; ми брали кількістю, а не силою.

— Вибач, Сонні,— сказав Джеб. — Я не хотів тебе налякати. Але нам, мабуть, час рухатися, — він окинув оком печеру, де кілька людей крутилося біля входу, спостерігаючи за нами. Джеб кинув на них жорсткий погляд, і Рід та Люсина одразу ж пірнули в коридор, який вів на кухню. — Ходімо до Дока, — зітхнув Джеб і задумливо подивився на маленьку перелякану жінку. Гадаю, йому бракувало моїх оповідок.

— Правильно, — мовив Кайл. З цими словами він міцно обняв Сонні за талію й повів до південного тунелю.

Я рушила слідом, тягнучи за собою інших.

Джеб зупинився й легенько підштовхнув Джеймі дулом рушниці.

— Малий, ти чому не в школі?

— Ну, будь ласка, дядьку Джебе! Будь ласка! Я не хочу знову проґавити…

— Бігом на урок.

Джеймі подивився на мене благальним поглядом, однак Джеб мав рацію: Джеймі не варто цього бачити. Я похитала головою.

— Попроси Труді зайти в лікарню, — мовила я. — Доку потрібна її допомога.

Джеймі понуро опустив плечі й висмикнув руку. Джаред тут-таки з цього скористався.

— Я завжди пропускаю найцікавіше, — стогнав Джеймі, розвертаючись.

— Дякую вам, Джебе, — прошепотіла я, коли Джеймі зник за рогом.

— Прошу.

Довгий тунель видався темнішим, ніж зазвичай, бо жінка, що йшла попереду, випромінювала жах.

— Усе гаразд, — бурмотів Кайл. — Ніхто не збирається тебе кривдити. Я тут, із тобою.

Цікаво, хто цей дивний чоловік, який повернувся замість Кайла? Чи хтось перевірив його очі? Важко повірити, що в цьому величезному агресивному тілі може бути стільки ніжності.

— Як там цілителька? — запитав мене Джаред.

— Вона отямилась, тому я й пішла по вас, — мовила я.