Розділ 44 Зцілення

— Покличете, якщо вам іще щось знадобиться. Я буду при вході.

— Дякую.

Бірюза вийшла. Звідки вона, чи не з Планети Квітів? Блакитні квіти — це рідкість, а ім’я пасує.

— Тепер можете сісти. Як почуваєтеся?

Я повільно підвелася.

— Ідеально.

І це була щира правда. Такою здоровою я давно вже не почувалася. Різкий перехід від болю до приємної розслабленості тільки підсилив це відчуття.

— Так і має бути. А тепер додамо трохи «Розгладжування».

Вона відкрутила кришечку останнього флакона і насипала в долоню блискучий порошок. Притрусила ним мою щоку, а тоді ще жменьку насипала на руку.

— Маленький шрам на руці залишиться, — мовила вона, немов вибачаючись. — Як той, що на шиї. Дуже глибока рана… — вона знизала плечима, забрала волосся з моєї шиї й почала роздивлятися шрам. — Гарна робота. Хто був цілителем?

— Гм… Обличчями До Сонця, — я назвала ім’я одного зі своїх студентів. — Я жила в Юриці, в штаті Монтана. Не люблю холоду, тому переїхала на південь.

Брехня на брехні! У шлунку аж поколювало від тривоги.

— Я починала в штаті Мен, — мовила цілителька, не помітивши нічого дивного в моєму голосі. Говорячи, вона змивала кров із моєї шкіри. — Там було також дуже холодно. А яке ваше покликання?

— Ум… Я розношу їжу. В мексиканському ресторані у… Феніксі. Люблю гостре.

— Я також.

Вона зовсім не здивувалася. Тепер вона витирала мою щоку.

— Дуже добре. Не хвилюйтеся, Скляна Шпичко. Ваше обличчя має чарівний вигляд.

— Дякую, цілителько.

— Дуже прошу. Може, хочете ще трохи води?

— Так, дякую.