Розділ 44 Зцілення

— Розтуліть рота, Скляна Шпичко.

Я послухалася. Цілителька витягнула маленький тонкий квадратик — схожий на серветку — й поклала мені на язик. Він одразу ж розчинився. Я не відчула ніякого смаку, просто ковтнула.

— Краще? — запитала цілителька.

Таки стало легше. Вже. У голові прояснилося — я могла легко зосередитися. Біль зник разом із маленьким квадратиком. Просто розчинився. Я шоковано кліпнула.

— Так.

— Я знаю, що зараз ви почуваєтеся краще, але, будь ласка, не ворушіться. Ваші рани ще не зцілені.

— Звісно.

— Бірюза, принесіть, будь ласка, води. Здається, в неї в роті пересохло.

— Вже несу, цілителько Плетениця.

Старша жінка вийшла з кімнати.

Цілителька відчинила ще одну шафку, заставлену білими пляшечками.

— Те, що треба.

Вона витягнула одну пляшечку, тоді іншу.

Ніби навмисно, вона вимовляла вголос назви ліків.

— «Очистка» — «Внутрішня» і «Зовнішня»… «Зцілення»… «Замазка»… Де ж воно… а, ось — «Розгладжування». Нам же не потрібно, щоб на такому симпатичному личку залишився шрам, еге ж?

— Ну… ні.

— Не хвилюйтеся. Незабаром ви знову будете в ідеальному стані.

— Дякую.

— Будь ласка.

Вона схилилася наді мною з новою пляшечкою в руках, підділа кришечку — виявилося, що всередині аерозольна насадка. Спочатку цілителька обробила передпліччя — рану оповила прозора хмаринка без запаху.