Розділ 41 Утеча

Я знайшла мокру ганчірку й приклала до його чола.

— З тобою все буде гаразд, — пообіцяла я впевнено.

— Ну звісно. Все це дурниці. Але Джаред не дозволив мені піти до тебе… — раптом на його обличчі майнула тривога. — Я чув про… Вандо, знаєш…

— Ш-ш-ш. Не згадуй. Якби я знала, в якому ти стані, то вже б давно прийшла.

— Я не хворий. Це все дурна інфекція. Однак я радий, що ти тут. Я божеволів, не знаючи, що з тобою.

Я насилу проковтнула клубок у горлі. Чудовисько? Мій Джеймі? Та ніколи.

— Я чув, ти провчила Веза перед тим, як ми приїхали, — змінив тему Джеймі й широко всміхнувся. — Шкода, що я таке проґавив! Б’юсь об заклад, Мелані також сподобалося.

— Ага.

— З нею все гаразд? Не хвилюється?

— Звісно, хвилюється, — пробурмотіла я, спостерігаючи за ганчіркою, яка плавно їздила по чолі Джеймі, ніби нею рухала чужа рука.

Мелані.

Де вона?

Я нишпорила в голові, шукаючи її знайомий голос. Нічого, крім тиші. Чому вона не тут? Шкіра Джеймі горіла у мене під пальцями. Гарячка мала викликати в Мелані таку ж саму паніку, як і в мене.

— З тобою все гаразд? — запитав Джеймі.— Вандо?

— Я… втомилася. Джеймі, вибач. Я просто… знесилена.

Він не спускав із мене очей.

— Маєш кепський вигляд.

Що я накоїла?

— Не завадило б помитися.

— Знаєш, а мені вже ліпше. Тобі слід попоїсти чи прилягти. Ти бліда.