Розділ 41 Утеча

— Я повинна була сама все втямити. Джеб має рацію. Звичайно, ви боретеся. І яке я маю право звинувачувати вас за це?

— Тепер усе змінилося. Тепер ти з нами. Й експериментам слід покласти край.

Моя поява тут тільки все ускладнила, змусила людей іще наполегливіше розв’язувати задачу. Як висмикнути з тіла мене і врятувати Мелані? Мене стерти, а її повернути.

— На війні всі методи виправдані,— пробурмотіла я, силкуючись усміхнутися.

— Як і в коханні,— усміхнувся Іян у відповідь. — Ти забула продовження.

— Гаразд, досить, — буркнув Джеб. — Я ще не закінчив.

Я з цікавістю вивчала вираз його обличчя. Що там іще?

— Так… — Джеб глибоко вдихнув і подивився на мене. — Тільки не лякайся, гаразд?

Я завмерла, стиснувши Іянову руку.

Іян метнув на Джеба сповнений тривоги погляд.

— Ти збираєшся їй розповісти? — запитав він.

— Що ще? — хапнула я ротом повітря. — Що сталося?

Джеб одягнув на обличчя непроникну маску гравця в покер.

— Джеймі…

Два слова перевернули світ догори дриґом.

Три дні, три довгі дні я була Вандрівницею, душею серед людей. Аж раптом знову стала Бандою, збитою з пантелику душею з людськими емоціями, які брали гору.

Я схопилася на ноги, волочучи за собою Іяна — я досі не відпускала його руки. І заточилась — у голові паморочилося.

— Ш-ш-ш, Вандо. Я ж просив не лякатися. З Джеймі все гаразд. Він просто хвилюється за тебе. Дізнався, що сталося, й увесь час питає про тебе. Малий розхвилювався, а йому хвилюватися не можна. Я прийшов, щоб попросити тебе його провідати. Але так тобі йти не можна. Вигляд ти маєш просто жахливий. Це його безпідставно засмутить. Сядь і з’їж іще трохи.

— Щось негаразд із ногою? — запитала я.

— Маленьке запалення, — промимрив Іян. — Док уклав його в ліжко, в іншому разі він би давно прибіг до тебе. Та якби Джаред буквально не прив’язав його до ліжка, він усе одно прийшов би.