Розділ 39 Занепокоєння

Труді взяла його під руку й повільно повела по коридору — Джеймі скакав на лівій нозі, не наступаючи на праву.

— Дрібниці. Сам винен. Це могло статися й тут.

— Розповідай.

Він зітхнув.

— Я спіткнувся, коли тримав у руці ніж.

Я здригнулася.

— А хіба нам не в інший бік? Слід показатися Доку.

— Я щойно звідти. Найперше мене відвели до Дока.

— І що сказав Док?

— Що все гаразд. Він промив і перев’язав рану і звелів лягти.

— А ти прискакав аж сюди? Чому ти не залишився в лікарні?

Джеймі скорчив гримасу й подивився на Труді, ніби сподіваючись підказки.

— Джеймі буде зручніше у своєму ліжку, — мовила вона.

— Так, — погодився він. — Хіба можна спати на тих твердих лікарняних ліжках?

Я подивилася на них, а тоді озирнулася. Натовп розсмоктався, але з південного коридору долинали голоси.

«Що ж насправді коїться?» — похмуро міркувала Мелані.

Здається, Труді бреше так само непереконливо, як і я. Коли вона говорила про те, що інші розвантажують здобич і миються, в її голосі чулися фальшиві нотки. А ще я точно пам’ятала, що її погляд метнувся праворуч, до південного тунелю.

— Здоров, хлопче! Здоров, Труді! — нас наздогнав Іян.

— Привіт, Іяне, — відповіли вони воднораз.

— Що тут трапилося?