Розділ 39 Занепокоєння

— Впав на ніж, — пробурмотів Джеймі, втягнувши голову в плечі.

Іян засміяв.

— Нічого смішного, — мовила я серйозно. Мелані, яка від хвилювання божеволіла у моїй голові, уявила, як заціджує йому межи очі. Я її проігнорувала.

— З ким не буває,— мовив Іян і легенько штурхнув Джеймі кулаком у плече.

— Ага, — буркнув Джеймі.

— Де всі?

Труді відповіла, а я краєм ока я спостерігала за нею.

— Вони… е-е-е… закінчують розвантажувати здобич.

Цього разу її погляд надовго зупинився на південному тунелі, а Іян насупився. Тоді Труді зиркнула на мене й зустрілася зі мною поглядом.

«Відверни їхню увагу», — прошепотіла Мелані.

Я швидко глянула на Джеймі.

— Ти голодний? — запитала я.

— Так.

— А коли ти не голодний? — пожартував Іян. Його обличчя знову розслабилося — він умів краще приховувати емоції, аніж Труді.

Коли ми зайшли до нашої кімнати, Джеймі полегшено плюхнувся на великий матрац.

— Ти впевнений, що з тобою все гаразд? — перепитала я.

— Не варто хвилюватися. Справді. Док сказав, усе минеться за кілька днів.

Я кивнула, хоча його слова не переконали мене.

— Піду митися, — пробурмотіла Труді й вийшла з кімнати.

Іян сперся об стіну і, вочевидь, нікуди не збирався.