Розділ 33 Сумніви

— Зараз я вгадаю, — мовив Іян крижаним тоном. — На камінь упала?

— Вгадав, — підтвердила я, затамувавши подих. Док досі оглядав мій бік, і я ледве стримувала скигління.

— Можливо, зламане ребро, я не впевнений, — зронив Док. — От якби було знеболювальне…

— Доку, та не хвилюйтеся, — засапано мовила я. — Зі мною все гаразд. Як Волтер? Не прокидався?

— Ні, перша доза приспала його надовго, — мовив Док, узяв мене за руку й почав згинати її то в зап’ясті, то в лікті.

— Зі мною все гаразд.

М’який погляд його добрих очей зустрівся з моїм.

— Скоро буде гаразд. Коли добряче відпочинеш. Я нагляну за тобою. А тепер поверни-но голову.

Я зробила, як він звелів, і миттю скривилася: Док оглядав рану.

— Не тут, — пробурмотів Іян.

Докового обличчя я не бачила, але Джаред кинув на Іяна різкий погляд.

— Кайла принесли. Цих двох в одній палаті я не лишу.

Док кивнув.

— Мудре рішення.

— Піду приготую місце для Ванди. Кайла потримайте тут, поки… поки не вирішимо, що з ним робити.

Я була розтулила рота, але Іян притиснув пальці мені до вуст.

— Гаразд, — мовив Док. — Коли хочете, я прив’яжу його.

— Якщо доведеться. Ванду можна ворушити? — Іян стривожено зиркнув у бік коридору.

Док завагався.

— Ні,— прошепотіла я, хоча пальці Іяна досі лежали на моїх вустах. — Волтер. Я маю зостатися тут — заради Волтера.