Розділ 33 Сумніви

— Нічого, — збрехала я. Зовсім невміло.

Іян узяв мене рукою за підборіддя й підняв моє обличчя.

— З носа юшить кров, — він повернув мою голову в інший бік. — А у волоссі ще більше крові.

— Я… вдарилася головою, коли земля обвалилася.

— З обох боків?

Я знизала плечима.

Довгу хвилю Іян дивився на мене. Темрява коридору приглушила блиск його очей.

— Слід віднести Кайла до Дока — він розбив потилицю, коли падав.

— Навіщо ти його захищаєш? Він намагався тебе вбити, — це прозвучало як твердження, а не запитання. Гнів на Іяновому обличчі поступово змінився жахом. Він уявив собі, що відбувалося тут кілька хвилин тому, — я бачила це в його очах. Я не відповіла, і він прошепотів: — Кайл хотів кинути тебе в річку… — по тілу Іяна пробіг дрож.

Однією рукою він тримав Кайла — саме так він упав кілька хвилин тому і від утоми не міг поворухнутися. Та зараз він грубо відштовхнув брата й з огидою відсунувся якнайдалі. Іян ковзнув до мене і пригорнув мене за плечі. Притиснув до грудей — я відчувала його важке сапання.

Почувалась я дивно.

— Зараз я сам його відкочу і скину вниз.

Я відчайдушно похитала головою, аж у скроні віддалося болем.

— Ні!

— Зекономимо час. Джеб чітко встановив правила. Скривдиш когось — чекай покарання. Буде суд.

Я спробувала відсунутися від нього, але він тільки дужче притис мене до себе. Не страшно, не так, як хапав мене Кайл. Та все одно його обійми засмутили мене, похитнули мою рівновагу.

— Ні. Не треба, ніхто правил не порушував. Просто дно печери просіло й обвалилося, от і все.

— Вандо…

— Він твій брат.

— Він знав, на що йде. Так, він мій брат, але що зроблено, те зроблено… а ти… ти… мій друг.