Розділ 30 Обмеження

Зрештою, люди зовсім не навмисне завдавали болю піддослідним щурам — просто хотіли отримати інформацію.

— Не знаю, що ти йому сказала, але, здається, він нарешті повірив. Ну, що Мел жива. До речі, як вона?

— Рада, що все так вийшло.

Він задоволено кивнув.

— А ти як?

Я вагалася, шукаючи точнішої відповіді.

— Мені легше казати правду, аніж приховувати її.

Здається, моя ухильна відповідь його вдовольнила.

Печеру з городом заливало червоне світло — над пустелею сідало сонце.

— Я голодна, — заявила я, вивільняючися з обіймів.

— Я так і знав. Тому приберіг для тебе дещо смачненьке.

Я зітхнула.

— Мені й хліб згодиться.

— Облиш, Вандо. Іян каже, що ти занадто схильна до самопожертви.

Я скорчила гримасу.

— Гадаю, він має рацію, — пробурмотів Джеймі.— Навіть якщо ми всі тебе приймемо, ти будеш тут чужинкою, поки сама не захочеш влитися в громаду.

— Я не зможу влитися в громаду, Джеймі. Та й ніхто мене не прийме.

— Я ж тебе прийняв.

Я вирішила не сперечатися, хоч він і помиляється. Не обманює, бо щиро вірить у правдивість своїх слів. Але насправді йому потрібна Мелані. Він не розрізняє нас, а варто було б.

Труді й Гайді пекли на кухні хліб і їли велике зелене яблуко — одне на двох, кусаючи по черзі.