Розділ 20 Воля

— Тобі не доведеться повертатися до цієї нори, люба. Все вже позаду.

Сумніватися в чесності його погляду було неможливо. Вдруге за одну годину я сховала обличчя в долоні й заплакала.

Джеб схопився на ноги і незграбно поплескав мене по плечу. Мої сльози змушували його ніяковіти.

— Ну все, досить, — пробурмотів він.

Цього разу я заспокоїлася швидше. Витерши очі, я нерішуче всміхнулася, і Джеб схвально кивнув у відповідь.

— Молодець, — сказав він, поплескавши мене знову. — А зараз ми ще трохи тут посидимо, аби впевнитися, що Джаред нас не впіймає,— Джеб змовницьки мені підморгнув. — А потім розважимося!

Я згадала, що його уявлення про розваги — то, зазвичай, погрози зі зброєю в руках.

Поглянувши на мене, він захихикав.

— Не хвилюйся. А поки ми чекаємо, можеш трохи відпочити. Упевнений, що навіть на цьому тонкому матраці тобі буде краще.

Я перевела погляд з його обличчя на матрац на долівці — й назад.

— Ну ж бо, — сказав Джеб. — Судячи з твого вигляду, міцний сон тобі не завадить. Я за тобою нагляну.

Розчулена, з очами на мокрому місці, я опустилася на матрац і поклала голову на подушку. То було божественно, дарма що Джеб назвав матрац тонким. Я випросталася на повний зріст, витягнувши пальці на руках і ногах — аж суглоби хруснули. Потім розслабилась і зарилась у матрац. Мені здалося, що він мене обіймає, загоює всі синці. Я зітхнула.

— Як приємно на це дивитися, — тихенько промовив Джеб. — Це наче сверблячка, яку не можеш почухати, — знати, що під твоїм дахом хтось страждає.

Він відкинувся до стіни неподалік від мене і почав щось тихенько мугикати. Я заснула, ще він не доспівав першого куплету.

Прокинувшись, я відчула, що добряче виспалася — відпочинок був найдовший за весь час мого тут перебування. Жодних судом, жодних страхіть. Було б і зовсім добре, якби подушка, на якій я прокинулася, не нагадала мені про те, що Джаред пішов. Вона й досі тримала його запах. Дух був приємний, не схожий на мій.

«Давай додивимося сон», — нещасливо зітхнула Мелані.

Сон уже майже вивітрився у мене з голови, але я знала, що він був про Джареда — як завжди, коли я засинала глибоко і бачила сни.

— Доброго ранку, мала, — бадьоро промовив Джеб.

Я розліпила повіки й подивилася на нього. Невже він просидів отак біля стіни всю ніч? Джеб на вигляд не був утомленим, проте я раптом відчула провину за те, що зайняла краще спальне місце.

— Хлопці вже давно пішли, — сказав він з ентузіазмом. — Як щодо екскурсії?