Розділ 9 Відкриття

Обриси гори попереду все росли і росли. Ще мить — і вона нас накриє. Я вже вгледіла зупинку з цілодобовою крамничкою і рестораном швидкого харчування, під яким заасфальтований був рівний майданчик — для будиночків на колесах. У цей час там було небагато пожильців, бо мало хто міг витримати літню спеку.

Що діяти? — запитала я себе. Зупинитися на пізній обід або ранню вечерю? Заправити бензобак і їхати далі до Тусона, щоб повідомити шукачці останні відкриття?

Думка була такою нестерпною, що порожній шлунок запротестував. Зціпивши зуби, я машинально натиснула на гальмо. Шини вискнули, авто зупинилося просто посеред дороги. На щастя, позаду не було машин — ніхто в мене не врізався. Ніхто й не зупинився, аби мені допомогти. Автострада була безлюдною. Сонце розжарювало асфальт, від чого він мерехтів і місцями був невидимий.

Хіба маю я почуватися зрадницею, бо роблю те, що мені належить робити? У моїй рідній мові, істинній мові душ, якою розмовляли тільки на нашій рідній планеті, на Почині, не було слова для понять «зрада» або «зрадник». І навіть поняття «вірність» там не існувало, тому що без існування антоніма воно неможливе.

Та все ж я відчувала глибоку провину на саму лише думку про шукачку. Не можна розповідати їй те, що я знаю, це неправильно. Неправильно?! Я суперечу сама собі. От якби я зупинилася і піддалася на звабливі пропозиції носительки, тоді б це була справжня зрада. Так не можна. Я — душа.

Проте я знала, чого хочу. Жадаю понад усе, чого бажала за вісім життів свого існування. Коли я примружилася від сонця, перед очима затанцював образ Джаредового обличчя — і то був не спогад Мелані, а мій спомин її спогаду. В цю мить вона нічого мені не показувала, її присутність у свідомості була заледве помітна. Уявляю, як вона тамує подих, чекаючи, яке рішення я прийму.

Я не можу відокремити себе від бажань свого тіла. Це я, більш ніж мені того хочеться. Чиї то бажання: мої чи його? І яка тепер різниця?

У дзеркалі заднього огляду я побачила, як десь удалині у променях сонця зблиснув автомобіль.

Я поставила ногу на газ і повільно покотилася до крамнички в затінку гори. Мені залишалося тільки одне.