Розділ 9 Відкриття

— Я повернуся. Я завжди повертаюся.

— Мені страшно, — повторює він.

Я повинна кріпитися.

— Обіцяю, що все буде гаразд. Я повернуся. Чесне слово. Ти ж знаєш, Джеймі, я не порушую обіцянок. Не перед тобою.

Він перестає тремтіти. Вірить мені. Він мені довіряє…

І ще один спогад.

...Я чую погоню на поверх нижче. За лічені хвилини, а може, й секунди мене знайдуть, тож на брудному клаптику газети я дряпаю слова. Їх ледве видно, але якщо Джаред їх помітить, він усе зрозуміє: «Не встигла. Люблю тебе, люблю Джеймі. Не йдіть додому».

Я не лише розбиваю рідним серця, а й краду в них дах над головою. В уяві постає наш маленький будиночок посеред каньйону, знелюднілий тепер уже, мабуть, навічно. А якщо й не знелюднілий, то перетворений на склеп. Я бачу, як моє тіло веде до нього шукачів. Це моє обличчя усміхається, коли шукачі хапають Джареда і Джеймі…

— Досить, — уголос промовила я, відчувши, як у мене різонуло серце. — Досить! Ти свого домоглася! Я вже теж не можу без них жити! Щаслива? Бо тепер у мене є лише один вибір — позбутися тебе. Невже ти аж так волієш відчути в своєму тілі шукачку? Ух! — на саму думку я сахнулася, ніби шукачка збиралася втілитися в мене.

«Є інший вибір», — м’яко подумала Мелані.

— Справді? — запитала я з глибоким сарказмом. — Який це?

«Дивись».

Мій погляд досі був прикутий до гори. Вона домінувала в пейзажі — несподіваний кам’янистий злет, оточений приземкуватим чагарниччям. Поринувши в думки Мелані, я пильніше вдивилася в обриси гори, вивчаючи асиметричний двогорбий гребінь.

Плавна крива, різкий підйом на північ, несподіваний спад, знову на північ — цього разу на довшому відрізку, і зрештою — крутий спад на південь і нова плавна крива.

От тільки то не північ і південь, як я раніше вважала. Ці лінії з уривчастих спогадів Мелані значили «вгору» і «вниз».

Контури гори.

Контури, що вели до Джареда і Джеймі. Гора була найпершою кривою, відправною точкою.

Я здатна їх знайти.

«Ми здатні їх знайти, — виправила мене господиня. — Ти не знаєш усіх орієнтирів. І з домівкою так само — я ніколи не давала тобі повної інформації».

— Не розумію. Куди ведуть ці орієнтири? Як може гора вказати шлях? — мій пульс прискорився, коли я подумала про те, що Джаред і Джеймі зовсім близько, майже поруч.