Розділ «41»

Я йшов сам. З мого боку вулиці, прямо перед першим бульваром по дорозі додому, стояла занедбана крамничка. Я зупинився і поглянув на вітрину. Там був розставлений різноманітний мотлох з брудними цінниками. Я побачив кілька підсвічників. Електричний тостер. Настільну лампу. Вітрина була брудна як ззовні, так і всередині. Крізь брудні розводи я побачив двох іграшкових собак. Мініатюрне піаніно. Всі ці речі продавалися. Вони виглядали не дуже привабливо. У магазині не було жодного покупця, власне продавця також не було видно. Я проходив повз це місце багато разів, та ніколи не зупинявся, щоб подивитись.

Я заглянув туди і мені сподобалось. Там нічого не відбувалося. Це було місце для відпочинку, для сну. Там усе було мертвим. Я мріяв працювати там продавцем і не бачити жодного клієнта.

Я розвернувся й пішов далі. Перед самим бульваром я помітив велику стічну канаву в себе під ногами. Вона виглядала, ніби неймовірний чорний рот, що вів до самих кишок землі. Я дістав свою медаль із кишені й кинув її в цей чорний отвір. Я влучив прямо в ціль. Вона зникла в темряві.

Я повернувся на тротуар і попрямував додому. Коли я прийшов туди, батьки саме займалися прибиранням. Була субота. Мені треба було косити й рівняти газон, потім поливати його, а після нього квіти.

Я перевдягнувся в робочий одяг, вийшов надвір і під пильним поглядом батька, що спостерігав за мною з-під своїх темних і злих брів, я відчинив гараж і дістав косарку, леза котрої вже чекали, коли їх заведуть.