Розділ «19»

“Мій батько працює в цирку...”

“Двадцять один...”

“Мій батько водій автобуса...”

“Двадцять два...”

“Мій батько співає в опері...”

“Двадцять три...”

Двадцять три. Це був я.

“Мій батько дантист,” ляпнув я.

Місіс Фретаг пройшла через усіх учнів, аж поки не закінчила номером тридцять три.

“У мого батька немає роботи,” сказав номер тридцять три.

Блядь, подумав я, мені також треба було це сказати.

Одного дня місіс Фретаг дала нам завдання.

“Наш видатний президент, Герберт Гувер, збирається відвідати Лос-Анджелес цієї суботи і виступити з промовою. І я хочу, щоб ви написали есе про ваші враження від промови президента Гувера.”

Субота? Я точно не міг піти. Треба було косити газон. Потім рівняти його. (Мені ніколи не вдавалося зрізати всі волосинки.) Майже кожної суботи мене пороли шкіряним паском через те, що батько знаходив волосину. (Також мене лупцювали ще протягом тижня, інколи навіть двічі, за речі, які я не зробив, або ж зробив неправильно.) В мене не було шансів відпроситися у батька піти подивитися на президента Гувера.

Тож я й не пішов. Тієї суботи я просто взяв листок паперу й почав вигадувати, ніби я бачив Президента. Його відкрита машина неспішно в'їжджає на стадіон. Одна машина, з секретними агентами всередині, йде попереду, а дві інші — позаду. Агенти —  мужні хлопці з пістолетами для того, аби захистити нашого Президента. Глядачі піднялися, коли президентова машина в'їхала на стадіон. Такого ще не було. Це був сам Президент. Це був він. Він помахав нам. Ми зааплодували. Оркестр заграв. У нас над головами кружляли чайки, ніби й вони зустрічали Президента. В небі снували літаки. Вони викреслювали напис: “Процвітання чекає вже за рогом.” Президент підвівся у машині, і як тільки він це зробив, хмари розступилися і йому на обличчя впав сонячний промінь. Здавалося, ніби й Бог вітає його. Потім машини спинились і наш великий Президент, оточений секретними агентами, піднявся на платформу для промови. Як тільки він став біля мікрофона, з неба спустилася пташка й сіла біля нього. Президент помахав пташці й засміявся і ми всі засміялися разом із ним. Він почав говорити, а ми всі слухали. Я майже не чув промови, тому що сидів біля автомату з поп-корном, котрий сильно гудів, та я чув його слова про те, що проблеми в Манчьжурії не такі вже й серйозні і що у нас скоро все налагодиться і тому не варто хвилюватися, що все, що від нас вимагається — це вірити в Америку. Для всіх знайдеться робота. У нас буде достатньо дантистів і достатньо зубів, щоб виривати, достатньо пожеж і достатньо пожежників, щоб їх гасити. Заводи і фабрики знову запрацюють. Наші друзі в Південній Америці сплатять свої борги. Скоро ми знову спатимемо солодко з повними шлунками й легкими серцями. Господь і наша велика країна огорнуть нас любов'ю і захистять від зла, від соціалістів, проженуть геть усі національні жахи навіки...

І лише аж коли сонце почало сідати, а день потроху переходив у багряно-золотистий прекрасний вечір, Президент вислухав аплодисменти, помахав рукою, повернувся до машини, сів у неї й поїхав у супроводі свого кортежу з секретних агентів. Ми всі бачили й чули президента Гувера.

Я здав своє есе у понеділок. У вівторок місіс Фретаг зібрала клас.

“Я прочитала ваші есе про візит нашого видатного президента до Лос-Анджелесу. Я була там. Я помітила, що деякі з вас не змогли прийти з різних причин. Для тих, хто не зміг бути там присутнім, я зачитаю ось цей твір Генрі Чінаскі.”

Клас тривожно замовк. Я був найменш популярним учнем. Всі почувалися так, ніби їхні серця проштрикнули гострим ножем.

“Це надзвичайно творча робота,” сказала місіс Фретаг і почала читати мій твір. Звучало це доволі непогано. Всі уважно слухали. Мої слова заповнили кімнату від дошки до дошки, вони відбивалися від стелі й падали долі, вкриваючи туфлі місіс Фретаг, й збиралися на підлозі. Деякі з найгарніших дівчат почали зиркати на мене. Всі круті хлопці почувалися попущеними. Їхні твори не були варті й шматка лайна. Я упивався власними словами, ніби спраглий у пустелі. Я навіть почав їм вірити. Я бачив, як Хуан сидів з таким виразом, ніби я дав йому в носа. Я випрямив ноги й відкинувся на спинку. Скоро все закінчилось.