Розділ «6»

Енн мимоволі здригнулася. Звісно, Джем не топився б у ставку… це повна нісенітниця… але там припнуто старого рибальського човника Картера Флегга, і Джем у своїм бунтівнім настрої міг надумати покататися в ньому… йому незрідка цього хотілося… і він міг упасти в ставок, намагаючись відв’язати човна. Її страх ураз набув жахливої зримої форми.

«А я навіть не знаю, куди поїхав Гілберт», — перелякано подумала вона.

— З чого це знялася така метушня? — невдоволено запитала тітонька Мері-Марія, зненацька постаючи на сходах, у розшитому драконами халаті й короні з папільйоток на голові. — Невже в цьому домі людина ніколи не може спокійно проспати ніч?

— Маленький Джем зник, — повторила Сьюзен, надто перестрашена, щоб зважати на тон панни Блайт. — Його мати покладалася на мене…

Енн сама взялася шукати сина. Джем повинен бути десь у домі! Ліжко в його кімнаті стояло неторкане, отже, там його не було… не було його ні в кімнаті двійнят… ні в її спальні… ніде! Обшукавши ввесь дім від горища до льоху, Енн повернулася у вітальню в стані, що дуже нагадував паніку.

— Не хочу лякати тебе, Енні, — мовила тітонька Мері-Марія, понизивши голос до страхітливого шепоту, — та чи дивилася ти в діжці з дощовою водою? Торік так був утопився малий Джек Мак-Грегор.

— Я… я зазирнула й туди, — озвалася Сьюзен, знову ламаючи руки. — Я взяла дрючок… і потицяла…

Серце Енн, яке на мить завмерло після слів тітоньки Мері-Марії, відновило свою роботу. Сьюзен оговталася й припинила ламати руки. Хай і запізно, та вона згадала, що пані Блайт у її теперішнім стані не можна так хвилюватися.

— Заспокоймося і пошукаймо всі разом, — мовила вона тремтливим голосом. — Ви слушно кажете, пані Блайт: Джем повинен бути десь у домі. Не міг же він просто здиміти.

— Ви зазирали в ящик із вугіллям? А в напольний годинник? — запитала тітонька Мері-Марія.

Сьюзен зазирала в ящик, але про годинник ніхто не подумав, хоч він таки був достатньо місткий для семилітнього хлопця. Енн кинулася в передпокій, незважаючи навіть на цілковиту безглуздість припущення, що Джем міг просидіти там, скоцюрбившись, кілька годин. Проте Джема в годиннику не було.

— Коли я ввечері лягала спати, у мене було відчуття, наче має щось статися, — мовила тітонька Мері-Марія, стискаючи пучками скроні. — На ніч я читала, як завжди, розділ із Біблії, і слова «бо не знаєш, що день той породить»[5] мовби виділялися на сторінці. То було знамення. Боюся, Енні, тобі слід готуватися до найгіршого. Він міг заблукати й утопитися в болоті. Шкода, що в нас немає кількох собак-нишпорок.

Надлюдським зусиллям Енн спромоглася на усмішку.

— Боюся, тітонько, їх тепер узагалі немає на нашому острові. Якби в нас досі був старий Гілбертів сетер Рекс, який помер від отруєння, він швидко знайшов би Джема. Я певна, ми дарма хвилюємося…

— Томмі Спенсер із Кармоді теж зник сорок років тому, і його й понині не знайшли… чи знайшли? Ну, та коли й знайшли, то хіба що його скелет. Тут нема чого сміятися, Енні. Я взагалі не втямлю, як ти можеш бути така спокійна.

Пролунав телефонний дзвінок. Енн і Сьюзен перезирнулися.

— Я не можу… не можу відповісти, Сьюзен, — прошепотіла Енн.

— І я також, — відгукнулася Сьюзен, немов сновида. І, хоч вона знала, що невдовзі й до кінця своїх днів зневажатиме себе за слабкість, явлену перед Мері-Марією Блайт, у ту мить вона нічого не могла вдіяти. Опісля двох годин марних пошуків і найстрашніших припущень Сьюзен була геть виснажена.

Тітонька Мері-Марія підійшла до телефона й зняла слухавку. Папільйотки робили її силует на стіні рогатим і, як подумала Сьюзен попри свою нестерпну тривогу, схожим на справжнього чорта.

— Це Картер Флегг: вони шукали повсюди, та не знайшли ніяких слідів, — незворушно мовила тітонька Мері-Марія. — Утім, він каже, що човен посередині ставка і, як вони пересвідчилися, у ньому нікого немає. Вони збираються промацати дно кітвою.