Розділ «38»

— Я все думаю, чи знаєш ти, Діано, яка ти щаслива. Якби я мешкала в такім домі… але це моя доля, і я мушу примиритися з нею.

Сьюзен, обходячи кімнати, перш ніж влягтися самій, принесла їм булочок із кленовим сиропом і наказала не теревенити й спати.

— Я ніколи не забуду вашої доброти, панно Бейкер, — вимовила Ділайла тремким від хвилювання голосом. Сьюзен пішла до себе, міркуючи, що ніколи в житті не стрічала чемнішої й чарівнішої дівчинки. Звісно, вона була упереджена до сердешної Ділайли Грін. Утім, наступної ж миті Сьюзен спало на думку, що, як на дитину, котра потерпає від голоду, Ділайла має надто округлі форми.

Наступного дня Ділайла пішла додому, увечері ж приїхали мама з татом і тітонькою Діаною. А в понеділок ударив славетний грім серед ясного неба.

Повернувшись до школи після обіду, Діана ще з ґанку почула своє ім’я. Ділайла жваво теревенила з гуртом цікавих дівчат у класі.

— Інглсайд геть розчарував мене. Ді так вихвалялася своїм домом, аж я гадала, то буде цілий маєток. Він дуже великий, звісно, та меблі вже ледь тримаються купи. Стільці страшенно хилитаються й риплять.

— А ти бачила порцелянових песиків? — озвалася Бессі Палмер.

— Таке собі — навіть без хутра. Я так і сказала Діані, що розчарована.

Діанині ноги вгрузли в землю — чи то пак у ґанок. Вона не мала наміру підслуховувати, а просто заклякла від несподіванки.

— Мені так жаль Діану, — вела далі Ділайла Грін. — Її батьки геть занедбали сім’ю. Мати тільки й знає, що по гостях роз’їздити. Це гидко. Кидає дітей на догляд старої Сьюзен, а та вже чи не геть здуріла. Ця Сьюзен доведе їх до богадільні. А як вона марнує продукти — то й уявити годі. Діанина мати надто байдужа й ледача, щоб куховарити навіть тоді, як лишається вдома, тож Сьюзен робить усе, як їй заманеться. Вона хотіла годувати нас у кухні, та я не пристала на це. Сказала: «Усе-таки я ваша гостя, чи ні?» Сьюзен погрожувала, якщо я їй надокучатиму, замкнути мене в коморі, та я сказала: «Ви не посмієте», і вона не посміла. «Муштруйте собі інглсайдських дітей, Сьюзен Бейкер, та я не дозволю вам муштрувати мене», — сказала я їй. О, я дала раду зі Сьюзен! Я не дозволила їй напоїти Ріллу заспокійливим сиропом. Сказала: «Хіба ви не знаєте, що це отрута для дітей?» Проте вона помстилася за столом. Жахлива скупиндя, і порції дає якісь мізерні. На обід була курка, але мені дісталася тільки гузка, і ніхто й не спитав, чи хочу я ще пирога. Зате Сьюзен хотіла вкласти мене в кімнаті для гостей, але Діана як затялася, щоб не допустити цього — просто із жадібності. Вона така заздрісна. І все одно мені жаль її. Вона сказала, що Нен щипає її до синців. У неї на руках живого місця вже не лишилося. Ми спали в її кімнаті й до нас прибився старий шолудивий кіт. Але я сказала, що це не гінічно. А моє намистечко з перлів зникло. Ні, я не кажу, що то Сьюзен украла його. Я вірю, що вона чесна… але це дивно. А Ширлі жбурнув у мене пляшечкою із чорнилом. Попсував мені плаття, але то байдуже — мама купить нове. А ще я прополола всі їхні клумби й натерла столове срібло. Бачили б ви його! Здається, досі його взагалі ніколи не чистили. Кажу вам — коли пані Блайт немає, Сьюзен ні за холодну воду не береться. Але я збагнула її натуру. «Сьюзен, — кажу я, — чому ви ніколи не миєте казанка для картоплі?» Бачили б ви її вираз! А гляньте, який у мене перстеник. Це мені подарував один хлопець із Лобриджа.

— Я часто бачила цей перстеник на руці у Діани, — презирливо мовила Пеггі Мак-Алістер.

— А я не вірю жодному слову з того, що ти сказала про Інглсайд, — докинула Лора Карр.

Та щойно Ділайла намірилась відповісти, Ді, що нарешті опанувала себе, стрілою вдерлась до класу.

— Юда! — закричала вона, перш ніж похопилася, що дамі негоже так казати. Проте вона була ошелешена й нездатна добирати слова.

— Я не Юда, — пролопотіла Ділайла, чи не вперше в житті шаріючись від пекучого сорому.

— Юда! У тобі немає ні краплі щирості! І не розмовляй зі мною до кінця своїх днів!

Діана прожогом вискочила надвір і помчала додому. Вона не могла… не могла залишатися того дня на уроках! Інглсайдські парадні двері грюкнули так, як не грюкали ще ніколи.

— Доню, що з тобою? — здивувалася Енн, коли її кухонну нараду зі Сьюзен урвала поява заплаканої дитини, що кинулася їй в обійми й припала до плеча.

Ді, хлипаючи, безладно переказала всю історію.

— Мамо, я скривджена у своїх найкращих почуттях! Я більше ніколи не зможу вірити людям!