Розділ «17»

— Якби ви знали, пані Блайт, який пронизливий східний вітер дме тут узимку, то не хвалили б краєвиду. І сьогодні тут прохолодно. Глядіть, не застудіться в цій тонкій сукні. Хоча вона дуже гарна, звісно. Ви ще достатньо молода, щоб думати про сукні й веселощі. То я вже втратила цікавість до всього земного й минущого.

Вертаючись додому в тьмяно-зеленавих сутінках, Енн відчувала, що цілком утішена розмовою.

— Звісно, на пані Черчилль покластися не випадає, — казала вона зграйці шпаків, що галасували на розчищеній ділянці лісу, — проте, здається, я її спантеличила. Їй вочевидь не сподобалося, що я вважаю, наче залицяння Олдена хтось може відхилити. Так чи так, а я зробила все, що від мене залежить, поговоривши з усіма, крім пана Чейза. Хтозна, як і взятися за нього, коли я з ним навіть не знайома. Цікаво, чи здогадується він, що Олден і Стелла закохані? Певно, що ні. Стелла нізащо не наважиться покликати Олдена додому. То що ж мені робити з паном Чейзом?

Було щось надзвичайне в тім, як обставини сприяли її намірам. Одного вечора панна Корнелія прийшла й запросила Енн піти разом з нею до Чейзів.

— Я йду просити в Річарда Чейза пожертву на нову грубу для церкви. Ви не погодитесь піти зі мною, рибонько, просто задля моральної підтримки? Не хочу стикатися з ним сам-на-сам.

Пан Чейз, довготелесий і носатий, стояв на ґанку свого дому, схожий на замисленого журавля. Кілька жмутків волосся були зачесані на його лису маківку, а в сірих очах вистрибували пустотливі бісики. У цю мить він думав про те, що зі старою Корнелією до нього йде, очевидячки, дружина лікаря Блайта і що фігура в неї незлецька. Що ж до кузини Корнелії, його троюрідної сестри, — вона була, як йому видавалося, надто кремезна й не розумніша за коника-стрибунця, та загалом він уважав її добрячою старою кицькою, коли тільки не гладити її проти шерсті.

Він чемно запросив їх до своєї невеличкої бібліотеки, де панна Корнелія миттю вмостилася в кріслі з явним наміром побуркотіти.

— Жахлива спека нині! Боюся, вночі буде гроза. Господи, Річарде, який величезний котисько!

До числа домашніх Річарда Чейза належав велетенський рудий кіт, який саме цієї миті вистрибнув на коліна господареві. Пан Чейз ніжно його погладив.

— Томас Піїт[11] показує всім, який має бути кіт, — мовив він. — Правда, Томасе? Поглянь на свою тітоньку Корнелію, Піїте. Бач, як люто зиркає вона на тебе очима, створеними, щоби променіти добротою й сердечністю?

— Не смійте називати мене тіткою цього чудовиська! — обурилася панна Корнелія. — Жарти жартами, але всьому є межа!

— Невже не краще бути тіткою Піїта, ніж Недді Черчилля? — сумовито запитав Річард Чейз. — Недді — ненажера й п’яниця, чи не так? Я чув, ви складаєте список його гріхів. Невже вам не приємніше було б стати тіткою такого чесного, шанованого кота як Томас, із бездоганною репутацією щодо віскі й поводження з кицюнями?

— Сердешний Нед — принаймні людська істота, — утяла панна Корнелія. — Я не люблю котів. Це єдина вада, яку я бачу в Олдені Черчиллі — він теж незбагненно відданий цим тварюкам. Бозна-звідки це в нього: ані його мати, ані батько терпіти їх не могли.

— Який він, очевидно, тямущий хлопець!

— Тямущий! Так, ваша правда — коли не зважати на цю його дивну любов до котів і схильність вірити в теорію еволюції… яку він теж успадкував не від матері.

— А знаєте, пані Еліот, — серйозно мовив Річард Чейз, — потай я теж схиляюся до теорії еволюції.

— Ви вже казали мені про це. Але воля ваша, Діку Чейз, схиляйтеся до чого хочете… як кожен типовий чоловік. Дякувати Богу, мене ніхто ніколи не переконає, що я походжу від мавпи.

— Так, гарненька ви жіночко, з вашого вигляду цього й не скажеш. Я не бачу ніякої схожості з мавпою у вашій квітучій, усміхненій, надзвичайно приємній фізіономії. І все ж ваша далека пра-прародичка стрибала з гілки на гілку, помагаючи собі хвостом. Наука доводить це, Корнеліє, вірите ви чи ні.

— Е, ні. Та я не сперечатимуся з вами ні про це, ні про будь-що інше. У мене є моя власна релігія, і в ній немає жодних предків-мавп. До речі, мушу зазначити, Річарде, що ваша донька Стелла цього літа не така бадьора, якою я хотіла б її бачити.

— Їй завжди зле в таку погоду. Вона відновить сили, коли спека послабиться.