Розділ «16»

— О, дякую. А яка вона взагалі? Гарненька?

— Мушу сказати, вона не красуня. Дуже мила дівчина, але надто сором’язлива й бліда. Не вирізняється міцним здоров’ям, проте в пана Пакстона, кажуть, є сякий-такий статок. Як на мене, то був би ідеальний шлюб, і я не хочу, щоб йому хтось завадив.

— Чому ж ви не запросили пана Пакстона на вашу гулянку й не доручили йому дбати про вашу Стеллу? — доволі вщипливо запитав Олден.

— Ви ж знаєте, Олдене, пастори не ходять на вечірки. Ну, прошу вас, не вередуйте… і зробіть усе, щоб Стелла весело провела час.

— О, я вам обіцяю, що вона розважиться як слід. Добраніч, пані Блайт.

Олден різко підвівся й подався геть. Коли він пішов, Енн розсміялася.

— Тепер, коли я знаю людську натуру, цей хлопець почне затято доводити всім, що зможе здобути руку Стелли, якщо захоче, — попри будь-чиї перепони. Він попався на гачок, щойно я згадала про того пастора. Але — ох, як болить голова! — схоже, нині я погано спатиму.

Вона справді погано спала — окрім головного болю, їй дошкуляло те, що Сьюзен означила як «розтягнення шиї», — проте наступного дня постала перед гостями веселою й чемною господинею. Вечірка минула успішно: молодим людям — і передовсім Стеллі — було дуже весело. Олден, на думку Енн, узявся розважати дівчину аж надто ревно, як на правила пристойності. Авжеж, він дозволив собі забагато, відвівши її після вечері в темний закуток на терасі й протримавши там цілу годину щойно в день першої зустрічі. Та загалом, підбиваючи підсумки вранці, Енн лишилася задоволена. Певна річ, килим у їдальні був геть зіпсований розчовганими на ньому двома розетками морозива й шматком торта, сині свічники із брістольського скла, спадок Гілбертової бабусі, були розбиті на друзки, хтось перекинув миску з водою в кімнаті для гостей, і на стелі в бібліотеці лишилися бридкі жовті плями, з оббивки м’якого дивана зникли китиці, а на великій бостонській папороті Сьюзен, якою вона так пишалася, вочевидь посидів хтось кремезний і важкий. Проте собі в кредит Енн могла записати те, що, судячи з усіх ознак, Олден зацікавився Стеллою, тож виснувала, що прибуток вартий витрат.

Упродовж кількох наступних тижнів місцеві чутки підтвердили це припущення. Безперечно, Олден втрапив у пастку. А як же Стелла? На думку Енн, Стелла не належала до дівчат, готових миттю впасти в розкриті обійми будь-якого чоловіка. Вона успадкувала певну частку батькового норову, що виявлявся в її поведінці як чарівне волелюбство.

І знову удача посприяла стурбованій свасі. Одного вечора Стелла прийшла в Інглсайд подивитися, як квітнуть дельфінії, опісля чого вони з Енн сіли погомоніти на ґанку. Стелла Чейз, тендітне бліде створіння, була сором’язлива, проте, безперечно, дуже мила. Вона мала м’які, невагомі ясно-золотаві коси й каро-зелені очі. Стелла не була красунею, та її чари, як здавалося Енн, полягали в довжелезних віях — коли вона зводила їх, а тоді опускала, це захоплювало й ошелешувало чоловіків. Через дещо штивні манери вона здавалася старшою за свої двадцять чотири роки, а ніс її заповідався на те, щоб із віком стати гачкуватим, мов орлиний дзьоб.

— Я дещо чула днями про вас, Стелло, — мовила Енн, жартівливо сварячи її пальцем. — І ці чутки мені не до вподоби. Ви ж не образитеся, якщо я скажу, що Олден Черчилль не видається мені юнаком, гідним вас?

— Але чому?.. Пані Блайт, я гадала, що ви добре ставитеся до Олдена, — відповіла спантеличена Стелла.

— Так, він мені подобається. Але… бачте… у нього репутація дуже легковажного кавалера. Я чула, що жодна дівчина не може впіймати його. Безліч їх намагалося, проте нікому не вдалося. Я не хотіла би, щоб ви так само постраждали, коли його захоплення мине.

— Я думаю, ви помиляєтеся щодо Олдена, пані Блайт, — поволі проказала Стелла.

— Сподіваюся, Стелло. Можливо, якби ви були інакшою… веселою й жвавою, як Айлін Свіфт…

— О… ну… мені час іти, — мовила Стелла непевним тоном. — Татові без мене самотньо.

Провівши її, Енн знову розсміялася.

— Я певна, що Стелла пішла, присягнувшись довести своїм надто дбайливим друзям, що вона може завоювати Олдена, і що ніяка Айлін Свіфт нізащо до нього не дістанеться. Про це свідчить її раптовий рум’янець і те, як вона стріпнула головою. А тепер час узятися за старших. Боюся, вони виявляться міцними горішками.