Розділ «Серсея»

— Я говорив з його пресвятістю верховним септоном. Він не звільнить тебе, доки ти не спокутуєш гріхи.

— Я вже зізналася у них.

— Я сказав: спокутуєш. Перед усім містом. Це означає покутну ходу, і не абияку, а…

— Ні! — Вона знала, що далі скаже дядько, і не хотіла чути ані слова. — Ніколи! Так йому і скажіть, якщо говоритимете знову. Я — королева, не портова шльондра!

— Тобі ніхто не зашкодить. Ніхто не посміє торкнутися…

— Ні! — скрикнула вона різкіше, наполегливіше. — Краще смерть!

Пан Кеван на її гнів не зважив.

— Твоє бажання невдовзі може здійснитися. Його пресвятість вимагає судити тебе за королевбивство, боговбивство, кровозміс і державну зраду.

— Боговбивство? — Серсея трохи не розреготалася. — Коли це я вбила бога?

— Верховний септон є голосом Седмиці на землі. Завдаючи кривди йому, ти заміряєшся на богів. — Перш ніж вона встигла заперечити, дядько здійняв угору долоню. — Не варто про таке сперечатися. Принаймні не тут. Для всього буде свій час на суді.

Він окинув келію поглядом. Вираз на дядьковому обличчі сказав Серсеї все, що треба. «Хтось підслуховує.» Навіть тут, навіть цієї миті вони не сміли говорити вільно!

Королева глибоко вдихнула і спитала:

— То хто мене судитиме?

— Свята Віра, — відповів дядько, — але в тому разі, якщо ти не наполягатимеш на суді двобоєм. Якщо ж наполягатимеш, то твоїм поборником має стати лицар Королегвардії. Але хай як обернеться справа, твою владу скінчено. Я служитиму намісником Томена до його повноліття. Мейса Тирела поставлено Правицею Короля. Великий маестер Пицель та пан Гарис Звихт продовжать службу. Верховним адміралом віднині буде Пакстер Рожвин, а Рандил Тарлі прийняв уряд юстиціарія.

«Тирелівські значкові. Один і другий.» Все правління державою потроху підгортали під себе її вороги — родичі та посіпаки королеви Маргерії.

— Маргерію теж обвинувачено. Її саму та її сестер. З якого дива горобці її звільнили, а мене — ні?

— На цьому наполіг Рандил Тарлі. Він першим дістався Король-Берега, коли здійнялася буря, і привів з собою військо. Тирелівських дівчат теж судитимуть, але його пресвятість визнає, що справа проти них майже безнадійна. Усі чоловіки, названі коханцями королеви, заперечили звинувачення або зреклися своїх попередніх зізнань — за винятком твого скаліченого співця, який майже збожеволів. Тому верховний септон передав дівчат під опіку Тарлі, а князь Рандил дав священну клятву доправити їх до суду, коли буде вирішено час.

— А її обвинники? — запитала королева. — Де вони?

— Озней Кіптюг і Блакитний Бард ув’язнені тут, під септом. Рожвинових близнюків оголосили невинними, Гаміш Арфіст віддав богам душу. Решта сидить у підземеллях Червоного Дитинця під наглядом твого Кайбурна.

«Кайбурна» — подумала Серсея. Ну хоч це добра новина — соломина, за яку можна вхопитися. Князь Кайбурн тримає їх у своїх руках. Якими вміє творити дива. «І жахіття. Жахіття він теж уміє.»